Нині десь прочитав, що Румунія була злою із нами під час панування на міжвоєнній Буковині, у тих же Чернівцях. І школи не давали відкривати, і саму мову забороняли — годі було й заговорити по-українськи навіть у шопці.
А тепер, бачте, румуни вступили у змову з мадярами — аби просунути правки до щойно проголосованого Закону про освіту.
Дайте їм румунську школу — і край!
А гріхи минулого за собою не чують…
Може й так. Винуваті.
Але от дві найцікавіші драми емігранта з УНР Спиридона Черкасенка вийшли друком саме в румунських Чернівцях: «Коли народ мовчить» (1933 р. — про гетьмана Мазепу) та «Северин Наливайко» (1934 р.).
Отже справи «з українським» у міжвоєнній Румунії були цікавішими, ніж просто — бий по морді за українську мову. Цікавіше можна було б працювати і з Румунією теперішньою.
І тоді б не мадяри з румунами клеїли conspirație проти нас, а ми з румунами.
Але декому хочецця, шоб ми й зараз згадували тільки раннє дитинство Дмитра Гнатюка — тоді майбутньому співакові у румунській школі відбивали пальці лінійкою за українську мову. Дарма, що трохи пізніше русскіє повідбивали рідному брату Гнатюка нирки — уже в «освобождьонних» Чернівцях, куди він студентом з Букурешта приїхав на вакації, але назад уже не повернувся…
А книжки Черкасенка вилучили з бібліотек — на макулатуру.
