Культура

У ковчег беруть обраних

З давніх-давен моєї творчості (70-ті роки минулого століття) мав щільні зв’язки з поетами Рівненщини, надто ж з двома Миколами – Березою та Пшеничним. Ми разом брали участь у всеукраїнських нарадах і семінарах для початкуючих літераторів. У нас був спільний покровитель від Спілки письменників – Абрам Кацнельсон… А Миколою Пшеничним опікувався ще й Іван Драч, і ми з Березою дуже раділи цьому… І трохи заздрили Пшеничному.

Упродовж багатьох років обмінювалися своїми книгами, раділи успіхам кожного, аж поки обидва Миколи не пішли за обрій – спочатку Пшеничний, а оце недавно і Береза…

Щойно дружина Миколи Берези Світлана надіслала мені нову (уже, на жаль, посмертну збірку свого чоловіка) «Ковчег». Скільки світлості і прозорості я знайшов у поетичних рядках цієї книги! Скільки спільного у наших творчих манерах! Скільки образної мудрості і життєвої філософії! Скільки легкого жалю і туги за прекрасним!

Спасибі Вам, Світлано, Ви знали і сказали мені, що Микола дуже уважно слідкував за моєю творчістю і я це можу потвердити, бо жодна моя поетична публікація не пройшла повз увагу колеги і друга, він завжди телефонував і не скупився на щиру оцінку, захоплення, радість від суголосся душ…

Ковчег – блискуча назва для цієї книжки. Як відомо, Ной старанно відбирав для нього живі створіння, щоб вони вижили і були помножені на майбутнє. Микола Береза цілком заслуговує на те, щоб вижити як поет у цьому потопі соціально-політичної нерозберихи і бути гідно делегованим у Завтра.

У моїй книжці «Свідомість удосвіта» (2013 рік, Житомир) вміщені поетичні присвяти Миколі Березі, Миколі Пшеничному… А ще я часто вітав віршами Миколу Березу із днями його народження та Миколаями.

Подаю тут поетичні рядки з надією, що небо Миколи Берези почує їх…

Ясне у тебе прізвище – Береза,
Ось так твій рід прозвала давнина…
Тече у жилах кров не мінус-резус –
Плюс-резус ще й плюс-унція вина…

Наповнені каністрами семестри
Далеких літ замріяних твоїх…
Пишаються в гаю біляві сестри,
Що любиш по-єсєнінськи ти їх.

Ти щастя маєш від природи й Бога,
Бо спраглими вустами слово п’єш,
І як береза рівненська розлога –
Щоквітня людям донором стаєш.

… Нам скоро круглі дати гульки справлять,
Такі, Миколо, в нас уже діла…
Й хоч при березах вуликів не ставлять –
До тебе я лечу, немов бджола!
(2013 р.)

Михайло Пасічник

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.