Ця жіночка, що на світлині, мене дуже виручила того дня, а було то 2012 року. Я тоді щодня об’їжджав по 8-10 сіл Чернігівщини, аби зібрати тамтешні мікротопоніми (назви кутків, урочищ, пагорбів і т.п.) для майбутньої книжки. Не завжди знав дорогу до невеличких населених пунктів…
Того разу проводив опитування на Ріпкинщині.
В’їжджаю у село з поля (мені на хуторі показали туди пряму дорогу), аж раптом – велетенська калюжа…
Що робити?!
Це ж можна так застрягти, що потім хіба чіпляй трос та шукай трактора…
Я вийшов з автівки і почав стурбовано оцінювати ситуацію. На щастя, жіночка із сусіднього двору завважила наляканого прочанина…
— Та проїдете! Не бійтесь!, – заспокоїла вона. І весь її вигляд, і голос, і доброзичливість не мали жодних підстав, аби я хоч на мить засумнівався, що так і є, як вона каже. Однак їй того було мало. Вона рішуче зняла капці і… пішла в калюжу!
А потім ще й допомогла мені знайти сільського старожила, який з радістю розповів про місцеві назви.
Я тоді за сезон 2011–2012 років «виловив» у тамтих селах 25 000 мікротопонімів.
Сергій Павленко
