Хочу поміркувати над міфом, який вірусно окупував голови аналітиків у нас і в США. Його основа – переконаність у тотальній залежності росії від Китаю. Що саме Пекін є льяльководом у розпалюванні регіональних конфліктів, у тому числі війни в Україні. Впевнений, що це міф і не більше того — колеги плутають економічну потугу з імперськими амбіціями.
Так ось генератором регіональних воєн учора і сьогодні була і є саме росія, а не Китай. Є один дуже суттєвий показник “рівня імперськості” тієї чи іншої країни. Це військово-морські бази за межами тієї чи іншої країни.
До 1940 року саме Велика Британія була найбільшою імперією у тому числі й за цим показником. Політики-демократи, що були в 1940 році при владі у США, дуже не любили колишню свою метрополію саме за її імперські амбіції. Коли розпочалася агресія Гітлера проти Британії, Рузвельт, користуючись плачевним станом Лондона, поставив ультиматум: ми дамо вам 50 військових морських суден, а ви, британці, віддасте нам в оренду на 99 років свої військово-морські бази у Західній півкулі. Черчіль був у безвиході й погодився на це.
Нині у США приблизно 500 військово-морських баз по всій планеті. Знаєте, скільки їх у Китаю? Аж одна. У Джибуті – для боротьби з піратами у Червоному морі, для забезпечення комфортної морської торгівлі з Європою. А знаєте скільки в росії? 18!!! І це не лише Таджикистан чи Вірменія. Це Сирія… Це ЦАР, Еритрея, Мадагаскар, Мозамбік, Судан. Активно заміщають росіяни французів і американців у африканському Сахелі. Активно розвивається військова співпраця Москви з Кубою і Венесуелою.
Китай, китайці на відміну від росіян – носії глибоко укоріненного прагматичного комерційного мислення. Маргарет Тетчер у своїх мемуарах назвала китайців найкращими комерсантами у світі.
Усвідомлення цього історичного факту на фоні імперсько-ядерного безумства Москви дає західній дипломатії невеликий, але шанс почати саме розмови з Пекіном про правила співжиття на планеті. Не правила вмерти у вогні термо-ядерної катастрофи заради міфічного “руцкого міра”, а правила заради взаємовигідної співпраці. А для цього й американцям слід трохи прикрутити свою часом непомірну великодержавну риторику.
Віктор Лешик
