Вночі, коли все затихає і ракети-дрони ще сплять, виходжу на берег річки і чую тільки одне: невпинним потоком йдуть і йдуть залізничні состави. На фронт і з фронту. Наша залізниця виковує нам перемогу. І у цієї безвідмовної кузні є ім’я — Георгій Миколайович Кирпа. Чи не останній ефективний технократ на державній службі України.
В короткий строк під його керівництвом і за його ініціативи було споруджено-реставровано не лише сотні вокзалів-станцій, мостів, залізничних переходів, а й перебрано-відремонтовано тисячі кілометрів колій. Саме по них і ганяють состави сьогодні наші мужні залізничники.
Як же його цькували при житті всі ті луценки, томенки, омельченки, тимошенки, стеціви… і прочая гавкуча імпотентно-державна братія. Які тільки ярлики не навішували. І наші дурники-виборці вірили (та й далі вірять цим пройдисвітам).
А насправді от кого б українці мали благати піти у президенти, а не чекати, доки Медведчук-Пінчук їм рецедивіста з Донбасу запропонує.
Навіть по смерті авторитет Георгія Кирпи, незважаючи на вкрай прохолодне ставлення тих, хто на плечах майданівців у Києві заповз у владу, ріс і множився. Біля Південного вокзалу за ініціативи залізничників спорудили невелику церкву святого Георгія-переможця, в Солом’янському районі з’явилася вулиця Георгія Кирпи. В Ужгороді і Шепетівці площі названі його іменем. На батьківщині Героя України на Хмельниччині поставлено пам’ятник…
Було у нас з кого вибирати. Ми не Росія. На кожних виборах при найменшому зусиллі можна було знайти достойних людей, на праці яких досі тримається і обороняється Україна.
Віктор Лешик
