Ох, людоньки, як же того всього дівочого хотілося! Але тоді, холєра, того всього і не малося! У ці чорно-білі листопадові дні, пірнаю в чорно-білі фото. Скільки ж там кольорів!! Не пам’ятаю навіть як її звати. Чесно. Але була вона на курс молодшою. Яка ж вона була статна!!! А в свої 18, я ще жодного разу ні до кого і ні до чого навіть і мізинчиком не торкався. Уся моя юнацька стихія буяла і нестримно розпирала моє файфуристе єство, лише у фантазіях…
Тож на двох підвалинах, на важких і ретельних навчаннях в училищі естрадно-циркового мистецтва і на хлопчачій, на цій природній заквасці і визрівала моя майбутня професійна сценічна емоційність.
Усі студентські роки, я лише сором’язливо і жадібно позиркував на неймовірно красивих майбутніх артисток. А на хореографії, очима просто впивався в їхні трико, які так еластично обтягували апетитні дівочі ніжки!
Одного травневого дня, вона стояла на горбику, біля общаги. І зі своєю грайливістю, за якою приховував свої істинні бажання, я запропонував їй сфоткатись. А ще й поставив їй режисерську задачу для кадру, мовляв, ти усім видом маєш демонструвати цему “шпінгалєту” найголовніше — “нє для тєбя цвєту”.
І що ви думаєте, задачу вона виконала блискуче. Самі помилуйтесь. В одному кадрі — усе.
P.S.
Але я все ж мав хоч одну мить, мить притулитися до таких жаданих дівочих принад!!! Боже, як же вона дивовижно пахла! Не знаю чим. Очевидно юністю. А я ніби п’янів і старанно пнявся аж навшпиньки до її високої статури, щоб хоч фотографічно доторкнутись до її таких розкішних, таємничих і таких магічних подушечок!
Сергій Файфура
