Сьогодні на моїй сторінці у Фейсбук виникла ціла дискусія. Один чоловік мені каже: «Пишіть «гімно», а не «гівно» — так правильно». А йому відповідає жінка: «Та чисто ж таке!? У нас зроду казали гівно на гівно»… А потім хтось прислав посилання на наукові тлумачення проблеми.
Подивися кінострічку «Будинок «Слово». Нескінченний роман». Дуже гарне ігрове кіно. Наші актори із кожним новим фільмом стають усе виразнішими і переконливішими. Окремі ролі у «Слові» зіграні просто блискуче, і це не гіпербола.
Слова, слова… Вони в собі всі різні:
тривожні й тихі, радісні й сумні;
є терпеливі, є жорстокі й грізні,
лукаві й чесні, мудрі і смішні…
Не грайся словом. Є святі слова,
що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива.
Допоки розум і допоки сила.
Є така давня примовка: чогось хочеться, але не знаю кого… Кілька разів під час розмов з новими маловідомими людьми ця примовка приходила на ум. Не запитував і не опитував: чого б вам хотілося? В розмовах відчувається повна розгубленність від: ми знову все програли, до: нас Бог не залишить.
71-річний поет-пісняр Юрай Цинтула вчинив замах на Фіцо, пояснив свій вчинок незгодою з діями власного уряду. В мережі ставлять запитання, як путінські пропагандони пояснять, що поет-ліберал фактично став фашистом? Просто пояснять. Словаччина була сателітом Третього Рейху. Тож ліберальна маска впала з лиця кривавого фашиста.
По візиту Блінкена інформації підозріло кіт наплакав. Тому доводиться лише сподіватися, що Держсекретар нашого основного союзника й донора добряче прочистив мізки нашим ілюзорникам щодо захланства, корупції й неприкритого мародерства; пояснив, що перетворення України в другу росію дорівнює поразці.
Так за що врешті-решт взялися боротися Москва-Пекін-Тегеран? От якщо на час відсторонитися від суто місцевих цілей і причин. Самі коаліціянти кажуть — за новий світовий порядок. І Глобальному пост-колоніальному Півдню, включно з Індією, Бразилією, Саудівською Аравією це страшенно подобається.
Чого я не чекав під час поїздки в Авдієвку на Діди – то це граду. Але він таки посипався, коли я шукав могили дядька Василя і тітки Наташі на мОгилках коло лікарні. Що воно за знак – білий сніг на зеленому листі? І на фоні трьох синьо-жовтих прапорів біля поховань героїв цієї війни.
Ложечка дьогтю у діжку меду фільму «Будинок «Слово». Я не буду повторювати те, що вже було і ще буде сказано про «Слово». Фільм знято чудово. Щодо якості виконання взагалі питань нема. Але, як на мене, там є одна проблема. В документалці з такою ж назвою — все ясно. Жанр передбачає відповідність фактам. А в ігровому фільмі можна нафантазувати.
«Злочини Кремля очима української еміграції» — нове дослідження журналіста й науковця Сергія Козака. Монографія, яку рекомендовано до друку вченою радою Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, розкриваючи правду про злочини Кремля, зафіксовані в матеріалах редакційних архівів української еміграції, розповідає про чин боротьби української політичної еміграції.
