Є щось над нами, є! Так завжди казав покійний наш Лицар народної любові… Коли Степан Павлович отримав травму і лежав у ліжку, я йому полегшила можливість телефонувати до мене. Увела під цифрою 2 номер свого телефону і відтоді зателефонувати мені було не складно: варто натиснути цифру два і другий раз кнопку “зателефонувати” і пішов сигнал.
В селі Озера Гостомельської ОТГ, ще недавно фронтовому, де ворожі десантники, розповідають, першого ж дня війни вистрибували з гвинтокрилів прямо людям на голови, де окупанти убили голову села і ще кількох жителів, — у селі Озера пішов до своєї вічної обиталиці Великий Українець і Великий Письменник Степан Павлович Колесник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, автор вічних книг, зокрема, «Обкрадені села» і «Солдатські вдови».
Вчора у селі Озера Бучанської громади ми похоронили Степана Павловича Колесника… Для багатьох журналістів він став справді ДУХОВНИМ БАТЬКОМ, взірцем чесної і талановитої журналістської справи! Людиною високої честі, моралі, справедливості і сміливості.
«Якщо не можеш коротко розповісти про історію України, значить не знаєш її. А якщо зумієш охопити поглядом всю історію — від скіфів до сьогодення — відчуєш себе частиною цієї землі, цього народу. Вчися пишатися своїми предками, і нащадки пишатисуться тобою.
… Десь раніше Юрко Винничук згадував якийсь мій жарт з братами, а я собі пригадав інший жарт, саме від Дмитра. Здається, це було на котромусь із Форумів у Львові. При пиві, чи при каві ми розговорились саме про цей їхній феномен — братів-близнюків.
Трохи не доспиш,
трохи не доїси –
то й вірші гарні пишуться.
Мораль: як хочеш
буть поетом, –
не спи уліжно,
не їж уїжно.
Провели в останню путь легендарного журналіста і письменника Степана Колесника. В селі Озера, що біля Гостомеля на Київщині, попрощалися з великим українцем – Степаном Павловичем Колесником. Зіркою української журналістики, видатним письменником, лауреатом Шеченківської премії.
… Над свіжою могилою рясно цвіте стара вишня — осипає білі пелюстки, встеляє землю, прикрашає останній прихисток Майстра Слова — Степана Колесника в селі Озера Гостомельської ОТГ…
Степан Колесник…. Рідкісний журналіст і письменник…. Відійшов за межу, а ще торік обробляв свою дачну ділянку, виростив великий урожай городини, показав, як консервує її в різних банках і т. ін. У 90-х роках приятелювали ближче, коли він працював доцентом на факультеті журналістики (нині Інститут) в одному (жовтому) корпусі з філологами.
Це — нестандартний текст гіркого прощання із Степаном Колесником – моїм старшим побратимом за духом і працею, за «групою крові» (вислів Анатолія Москаленка) і за давньою дружбою в житті і професії. Його могла б оприлюднити низка засобів масової інформації – друкованих чи мережевих. Однак із жалем доводиться констатувати, що така тема і такий підхід до її висвітлення потрапляє натепер, на думку більшості новочасних засновників чи редакторів ЗМІ в розряд «не формату» і тому залишається переважно на рясних фейсбучних сторінках небайдужих.
