До 90-ї річниці від Дня народження видатного письменника Григора Тютюнника в Київському театрі «Сузір’я» вшанували кращих авторів літературного конкурсу імені Г. Тютюнника. За 5 років творчого змагання. Голова журі академік Микола Жулинський, меценат Віталій Скоцик, члени журі, організатори, видавці, митці, інформаційні партнери і, звісно, самі автори разом утворили гармонійне творче дійство, гідне пам’яті великого письменника.
Разом з художником Рудольфом Лекаловим ми розбирали експозицію моєї персональної виставки «Барви рідної домівки» в Чернівецькому Художньому музеї. Здавалося, лише вчора (а насправді – місяць тому) Рудольф Миколайович, з яким довгий час працювали в редакції однієї газети, допомагав формувати й оформляти цю виставку. «У мене особисто відчуття недомовленого, — раптом сказав він. – Тобі треба все це, що відбулося, зафіксувати. Я про книгу. Насправді ти її вже написала!..»
Насамперед підкреслю: я не про рівень письма – чи представників, кажучи словами голови Шевченківського комітету, «колгоспного естетичного гетто», а чи «молодих і просунутих менеджерів креативних індустрій». Хоча в мене, звісно, є своє бачення. Але я його наразі залишу при собі. Я – про літературний канон. Про тенденції і критерії. Про Традицію і «традиції». І про латентний «совок», котрий мімікрує, надзвичайно пластично прилаштовуючись до часових метаморфоз і набираючи зовні начебто «наймодерніших», «найкреативніших» форм…
1. Жоден алкоголік вам не скаже де той момент, коли з людини, яка деколи випиває, перетворився на того, хто не може розпочати день без чарки. Цих людей, які піддалися спокусі «зеленого змія», можна зневажати чи відверто упосліджувати, проте, як на мене, вони є найодвертішими співрозмовниками. Алкоголік, не вагаючись, відправить вас до бісової матері, скаже прямо в очі, що ви йому, м’яко кажучи, не подобаєтесь і буде щиро радіти вашим успіхам та переживати разом з вами невдачі, допоки перед ним стоїть чарка.
