Штукарних колись мали сусідів: діда Ґмитра і бабу Наталку. Дід обожнював «цюкор», їв з ним усе, навіть сало. Ходив затоки, уже й бачив трохи далі свого носа, але затято крутив «лісепета», за що сусідські дядьки прозивали його позаочі «клоуном». А баба, висока, як щогла, і пласка, наче грублик, гупала терлицею і торохтіла так само, як терлиця, але словами.
Взагалі Нові роки останніми роками не святкую, не відзначаю, майже не помічаю. За вікном — темна ніч. Повітря ледь солонувате. Не бачу, але відчуваю лиман і море. Самота. Ідеальна. Втім, з друзями, яких нема, які в небесах, але які завжи є.
Ця війна змінила нас і світ. Вона остаточно розвіяла ілюзії щодо Росії, російської культури і російського народу. Більшість людей у нашій країні зрозуміли: доки існує Росія, ні Україна, ні будь-яка інша держава не зможе жити в безпеці.
Не вітайте мене з Новим роком…
Календар хай сторінку горта,
Бо у нього свої, бачте, строки,
А для мене тепер він — зима…
Він прийде десь у День Перемоги,
Як скінчиться кривава війна,
Як сини повернуться додому,
Дочекається тата дитя.
Прощай, шалений двадцять другий,
Страшний і драматичний рік,
Твоєї хижості й наруги
Ми не забудемо повік.
Таких років під небесами
У нас давно вже не було,
Ти весь просякнутий сльозами,
Ти – мов надломлене крило.
