Менш, ніж за два місяці відзначатимемо 90-річчя Василя Симоненка. Чи міг би поет за інших обставин дожити до наших днів? Чому б і ні?! Окремі його старші колеги перевищили цей віковий поріг: Ліні Костенко 95-й рік, Дмитро Павличко завершив життєвий шлях на 94-му році. Василь Симоненко не дожив і до 30-ти.
Два дні тому, 11 листопада був день пам’яті Леоніда Талалая. Він родився в сутінках листопада, а відійшов у день найвищого сонця. Його остання книжка, «Безпритульна течія», – це крик відчаю. До нас. Ми його не почули… Зізнаюсь: я близько не був знайомий з Леонідом.
Чому, власне, дивуватися?! Ми живемо не тільки в епоху пост-правди. Ми живемо в епоху баби Ванги, коли буквально всі аналітики займаються не аналізом того, що є, а того, що за їхнім фантазуванням буде: а ще буде отак, а ще буде оце, цей буде хорошим, а цей буде поганим…
Читаючи різні інтерв’ю і коментарі про про причини перемоги Трампа, бачу чимало суголосних думок від різних, часто не знайомих між собою громадян. Коротко це звучить так: демократи в Америці загралися в форму, нехтуючи змістом. Форма – це, наприклад, контент Нетфліксу.
Читаю коментарі від «Всьо пропало» до «Трамп прийшов – порядок наведе». Прогнози — від «Нас зіллють» до «Путіну гаплик»… Зрозуміло тільки одне — передбачуваних стосунків, коли нам дають зброю, але забороняють її використовувати на повну потужність — вже не буде.
Сьогодні, лауреат Шевченківської премії Леонід Талалай, міг би святкувати 83-ліття! Народився поет 11 листопада 1941 року, як написав у шостому томі «Шевченківської енциклопедії» науковець та громадський діяч Тарас Кремінь, «…належить до тієї когорти літераторів, які не розміняли свої таланти на тусовочні паради, тому й не знайдете їхніх збірок у книгарнях…».
Базарове…
— А що це у вас за яблука такі?
— Не знаю, як вони називаються, ну дуже добрі. І лежать аж до нових!
— Мені “до нових” не треба, мені – на січас.
У мене син у війську, бореться і за древлян, і галичан, а мені, старигану, нічого робити, то й тиняюся довкруж Києва. Забрів недавно аж на землі древлянські. До Немирівки, села неподалік Коростеня. Тут, у Немирівці, покоїться могила найпершого русько-київського князя Ігоря.
«Путіну потрібна Україна. Путіну потрібен Львів» — кажуть розумні аналітики. Я перестав слухати розумних аналітиків, бо розум тут не працює. «Випадок і доля кожній людині», – пише Соломон. Путін воює проти того, чого він найбільше боїться, і за те, що найбільше боїться втратити.
Завихрилося: то якийсь радник Трампа ляпне про Крим, який не Україна, то польський Туск прогнозує припинення вогню, то Орбан чергову ляпанину пустить до вітру… Тоді виявляється, що то і ніякий не радник, і поляк каже, аби не товктися по спекулятивній темі Волині, яку у мареннях поляки досі уявляють своєю, та й Орбан раптом заговорює про героїчний український народ, який сам вирішуватиме коли і як зупинити війну…
