За підготовку матеріалів про життя і творчість Тараса Шевченка взявся лише в 50 років — бо багато часу пішло, щоб перечитати, що писали: П. Зайцев, Г. Хоткевич, П. Жур, В. Мельниченко, О. Новицький, А. Непокупний, І. Дзюба, Т. Лебединська і, звичайно, спогади про поета земляків та його сучасників.
Перепрошую шляхетну публіку, але прочитавши статтю про плагіаторський гріх Д. Дроздовського, зовсім не здивувалася. Бо мала нагоду дивуватися його «діяльністю» як співавтора програм з української літератури для 5-9, 10-11 класів в супрязі з подібними вченими в самому МОН.
Після перегляду «Таємного щоденника Симона Петлюри» практично нічого не залишилося. Порожнеча й одинокі тіні – наче в залі кінотеатру «Київ», де я це кіно подивився.
Я згадував потім не раз той ранок, змучений сумнівами: а якби зайшов, як завжди, у «хвіст» автобуса?! Може б, ті децибели позаплутувалися в тілах, напханих до салону попереду, і долетіли б уже до мене ошматтям, утративши свою руйнівну силу?!
Сьогодні минає 10 років як вознісся на небеса дух Лицаря Слова — українського поета і прозаїка Василя КОЖЕЛЯНКА.
Пуцьвірінком, у штанцях з однією шлейкою, я називав її «нянюшечкою» і на «ви». А на посміх старших («Яке «ви»? Вона твоя рідна сестра!») уперто огризався: «Ні, ВИ! Бо вона така доросла!».
Щойно з чернігівської Олешні, батьківщини Софії Русової. Там відзначали ювілей, який за інших умов розвою гуманітарної політики держави мав би стати подією всеукраїнського розглосу: рівно 25 літ тому тамтешній десятирічці було присвоєно ім’я Софії Русової.
Несвяткові роздуми з приводу 100-річного ювілею Кам’янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка
Коли взяти два найбільших винаходи цивілізації – зовсім не атомну бомбу чи там космічний корабель, а банальні водогін та каналізацію – то можна провести доволі очевидні паралелі…
В Україні на різноманітних теле-шоу розпочалася нині передвиборча кампанія. Отож, наразі — історія однієї книжки.
