Про дитячість нашого середовища… Прочитала на Фейсбук пост Чепиноги про те, що Шевченко (виявляється!) написав «Садок вишневий коло хати…» у казематі. Чепинога про це своєю чергою прочитав у Семківа. Приємно, коли люди на 5 десятку життя роблять для себе такі відкриття!
Дітям у школі нині розповідають про те, що цей вірш-ідилію написано у казематі в часі слідства над кирило-мефодіївцями. Це загальне місце нині.
Не знаю, скільки десятиліть Чепинога писав промови леді Ю та іншим українським політичним дебілам, але й сам він за цей час став дебілкуватим.
Дивує, що середовище його перепощує. Середовище не має жодних інтелектуальних орієнтирів — дуже жаль.
Роксана Харчук
***
У Тараса Шевченка є один вірш, мабутьЄ з найбільш відомих, на рівні з «Заповітом». «Садок вишневий коло хати»… Всі його в школі вчили. Читав його раніше, і думав: якийсь лубок, кітч. Ресторан «Царське село»: гіпсові лелеки, вози, глечики, хрущі над вишнями, мерседеси…
Але, це коли не знати, за яких обставин він написаний. Шевченко його написав не під грушею, за келихом просеко. Воно написано не з «натури». Вірш написаний в казематі, в тюрмі, в чужому й холодному Санкт-Петербургу. Після арешту за участь у Кирило-Мефодіївському братстві, й перед засланням на 25 років, в солдати. З забороною «писати й малювати».
Про це пише Ростислав Семків в своїй книзі «Пригоди української літератури». Це – слова людини, яка народилася в кріпацтві, якимось дивом здобула собі свободу, і знову її втратила. Формальну свободу. Бо серцем Шевченко зажди був вільний.
Садок вишневий, – це марево, медитація, недосяжне й нездійсненне. Це мрія, яка не має шансів на реалізацію. Те, що привиділося в темних тюремних стінах. Як Рай. Той садок росте з самого серця. «Співаючи, ідуть дівчата, а матері вечерять ждуть… Вечірня зіронька встає, дочка вечерять подає. І мати хоче научати, та соловейко не дає…»
Це неймовірна туга за Рідною Україною, якої я, скоріше за все, більше ніколи не побачу. Бо попереду — лише чужі степи, солдатська муштра, і вічні мовчазні, німі пустелі Туркестану… Це — дуже сильний вірш!
Віталій Чепинога
