Я колись жив в Мурманську. Ще за совка. Це такий своєрідний Вавілон — русскіє, українці, татари, і т.д. Так от, майже завжди в компаніях, оці «русскіє» на четвертій хвилині видавали свій «ісконний йумарок»: Так ти h*хол? А знаєш как h*хли називають зажигалку? Спалахуйка! Ги-ги-ги! А знаєш пачіму малдаванє воду в туалєте не пьют? Патамушта галова в унітаз нє пралазіт! Га-га-га! А знаєш скоко татар нада, штоб лампачку закрутіть? Га-га-га!..
І ти дивишся на цього покидька, який взагалі унітаза не бачив у житті, і дивуєшся як така потвора може на світі жити. Яка зневага до інших, яке приниження “чурок”, “хачів” і “малдаван”, який пошук “опущених”!!!
Це — в менталітеті, вихованні і їхній “культурі”. Це ж у них був лозунг “Бєй ж**ов спасай рассію!” Та чому був. Він і залишився. Тому і війна можлива. Бо грунт підготовлений, і добривами зневаги до інших наповнений.
Так от, практично вся “творчість” Квартала — це і є той самий “ісконний йумарок”. Маасковскій. Із прицілом на московські корпоративи. Вони виникли як КВН Маслякова, і були там на ролі смішненьких мавпочок з ha*ляндії, і грали таку роль перед “бєлимі гаспадамі” на концертах і по саунам. Такі і залишилися.
І сценарії їм пишуть такі ж “бєлиє гаспада”. Тільки тепер із новеньким українським паспортом. Не вміють іншого. Не мають інших тем. Кремлівського карлика чи кадирова обсміяти сцикотно, навіть вибачалися, коли звідти нагримали. А українці — як телята. Їх можна обсцикати.
Правда під час кривавої війни уже “маасковскій гаварок” не прокотить, то нап’яли вишиваночки і продовжують срати на ha*лів уже у вишиваночках на жирних пузах. А ті, хто ходять на ці “концерти” і ржуть із цієї сциканини на голови, очевидно не українці. Ну, не вважають себе українцями, раз терплять приниження. Нє, паспорти у них українські . Але поміняти на двоголову курку — раз плюнути. А може вже є.
У нас війна українців проти мосоковської орди. Треба єднання нації як ніколи. А тут в тилу якась шобла покидьків знищує ту єдність своїми “жартами”. Жарти це добре. Але не про мотузку в домі повішеного. Це вже за межею.
Сашко Лірник
