Культура

Із маркету через вечірній парк…

Йшов із маркету додому. Вже сутеніло, але було місячно. Недобудовані будинки застигли ліворуч, ніби макети нових іхтіозаврів або мов недоношені болючі мрії. У греко-католицькому монастирі лунав спів священника про Господнє милосердя. Так священники могли співати і триста літ тому.

Дорогою завернув до стадіону. Жовтопоранене листя валялося на землі. Зате на деревах воно сяяло спокійною красою занепаду, сполучене з ліхтарним світлом.

Я, як папараці, прислухався до перехожих:
– Кажу тобі, що дві тумбочки буде ліпше! – доводив чоловік, вочевидь, своїй дружині.
– Эта кофточка прям бесит меня в гардеробе, прям бесит! – це вже казала інша жінка, вочевидь, своєму чоловікові.

Я, проминаючи вечірній парк, чомусь згадав старовинну парубоцьку пісню, яку співали ще на вечорницях 19-ого століття:
Річку перескочу, чобіт не замочу,
хай ніхто не баче, хай ніхто не знає,
до которої ходжу…

Я наближався до мого помешкання.
Спів священника про Господнє милосердя відлунював Вічністю…

Степан Процюк

1 Коментар

Залишити відповідь до Софія Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.