Сьогодні — чвертьтисячний ювілей крутецького Івана Котляревського… Ми вивчали «Енеїду» в 7-у класі. Звичайно ж, фрагментарно і з хрестоматії. Але…
Але вдома було повне видання — оте, що з ілюстраціями Базилевича. А там було багато оголених жінок намальовано. Я і приніс той томисько до школи. Радощів було!!! У хлопців переважно.
Але сам твір сподобався.
Натхненний, я його перепародіював, написавши на цілий блокнот поему «Вітіада» — про свого найближчого приятеля Вітю Будзінського. А він її і досі зберіг!
У 9-у класі я повертаючись із Харкова, зі спортивних змагань, на кілька годин завис у Полтаві. Про хату-музей Котляревського вже був начуваний, тож приїхав туди. А там вже хвилин 10 як зачинено. Я ходжу довкола, а там бабуся якась сухі квіти з клумби прибирає, як з’ясувалося, сторожиха.
Я почав проситися, пустіть, мовляв, я здалека приїхав. Вона так загадково глянула на мене і каже: «Купиш пива, пущу, поки на сігналізацію не поклали».
І я помчав, наче вітер, за пивом, поки знайшов, поки переконав, що то не мені…
Словом, повернувся, а там вже чорт «діректора» надніс… Віддав я пиво тій бабусі (сам бо не пив ще) і, мало не плачучи, побрів назад на вокзал…
А потрапив до того музею аж 2010 року під час «Мазепа-фесту».
Сергій Пантюк
