Культура

Муки «Англійського пацієнта» і муки читацькі

Мій активний читальний жовтень, який пройшов під знаком літака, завершила романом канадського письменника Майкла Ондатже «Англійський пацієнт», який вийшов у «КСД» в перекладі Єлени Даскал. Роман дуже відомий і розрекламований, нагороджений Букерівською премією та найвищою літературною відзнакою Канади, а на обкладинці українського видання ще й позначка «Найкраща книжка за 50 років». Роман екранізований, отримав дев’ять «Оскарів» від Американської кіноакадемії. Мабуть, все це вкупі й підштовхнуло мене купити свого часу цю книжку. Я розуміла, що твір про війну, і чекати від нього чогось легкого та приємного не варт, але навіть уявити не могла, наскільки важко він читатиметься.

Події відбуваються влітку 1945 року в Італії. У напівзруйнованій війною віллі Сан-Джироламо в Тоскані опиняються четверо людей. Вони всі дуже різні за віком, статтю, статусом, національністю. Їх поява на цій віллі теж має різні причини. Та, проте, вони співіснують і це співіснування має вагомий вплив на кожного з них. Тож подивімось на цих персонажів. Девід Караваджо — чоловік середнього віку, канадець, колишній злодій, а тепер герой війни. Йому довелося пройти через тортури і тепер він має фізичні вади, тому морфій — його основне рятувальне коло в повоєнному житті. Другий персонаж — молодий індус на прізвисько Кіп. Йому двадцять шість років і він всю війну прослужив сапером, спочатку у Британії, куди був призваний з рідного Пенджабу на початку війни, а потім і на Апеннінах. У Кіпа феноменальний талант у розмінуванні найскладніших вибухових механізмів і тонке чуття у всіх сферах життя. Третім учасником цієї компанії є обгорілий до кісток чоловік, який не пам’ятає хто він (а може вдає, що не пам’ятає) і якого всі називають Англійський пацієнт, адже за всіма ознаками вважають його англійцем. Він зазнав авіакатастрофи над африканською пустелею, але, не без допомоги місцевих шаманів і цілителів, йому вдалося вижити. А далі Англійський пацієнт опиняється у військовому шпиталі в Італії, де знайомиться з медсестрою на ім’я Хана. Саме вона стає його ангелом-охоронцем. Тож єдиною жінкою цього дивного товариства є Хана — двадцятирічна канадійка, яка зовсім юною потрапила на війну. Ці два роки в госпіталях, поряд зі смертю, страхом і болем, кардинально змінили дівчину. І от взаємини цих чотирьох людей, їхні емоції, роздуми та рефлексії і складають основу роману.

Я пробиралася крізь текст цього роману, як крізь непролазні нетрі. Наче ідеш у повній темряві і періодично спалахують блискавки. В цей час ти щось бачиш і намагаєшся зафіксувати всі орієнтири, але потім знов западає темрява і втрачається те, за що тільки-но пробував зачепитися. І так впродовж всього читання. А ще мені це виглядало, як клапті текстів, хаотично зібраних докупи. Наче хтось писав на окремих листках, потім подув вітру порозкидав їх, а далі ці листки зібрали, як могли і порядок тексту змінився до невпізнаності.

Тому розповідь вийшла рвана і непослідовна. Але навіть не це було найскладнішим у читанні. За життя мені приходилось читати і не такі складні тексти. Значно більше дратувала абсолютно нелогічна поведінка персонажів. Жоден з них не видався мені реальним, дії якого можна було б сприйняти і повірити йому. У їх вчинках та словах була лише якась алюзія на певні речі, що зображають людські цінності та пріоритети. Та докупи воно все разом ніяк не в‘язалося.

Я прочитала не одну сотню книг. Були досить складні, були не зовсім у моєму смаку за жанром, були просто дурні і нікчемні. Але ця книжка не підходить під жодне з цих визначень. Вона не принесла мені ні приємного читання, ні нових знань, ані глибоких емоцій. Вона мене просто дратувала. Я не знаю, що знайшли у ній люди, які удостоїли книжку стількома нагородами та титулами. Можливо побачили в романі щось значно глибше, те, що мені не дано було побачити. Я з повагою ставлюся до їхньої думки і вибору. Але хочу бути чесною і тому ніяк не можу висловити схвальну думку про цей твір чи рекомендувати його широкому загалу.

Кажуть, що екранізація «Англійського пацієнта» значно краща аніж роман. Цілком ймовірно. Але зараз у мене не виникає жодного бажання дивитися цей фільм. Хоч можливо згодом зроблю такий експеримент. Єдине, що винесла після читання роману «Англійський пацієнт», то це чергове підтвердження: війна — це страшно і огидно. Вона ламає людські долі, травмує тіло і психіку. Але, на жаль, я вже знаю про це не з книжок.

Галина Новосад

1 Коментар

  1. Олександр

    “Англійський пацієнт” – це суперкнига, і фільм не гірший. До книги й фільму можна повертатись ще і ще. В чому я впевнений: авторка не любить і не знає музики 30-40 років. А то б вона хоча б послухала на ютубі ті оркестри й бенди, які згадані в книзі. І ше одне: авторка ніколи не танцювала фокстроти, джіттербаги…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.