«У цьому світі немає сенсу, і той, хто дізнається про це, знайде свободу»… 4 січня 1960 трагічно загинув письменник, якого ще за життя називали «Совістю Заходу» — автокатастрофа обірвала життя Нобелівського лауреата з літератури Альбера Камю.
Йому було всього 46 років.
Альбер Камю один з найбільших представників екзистенціалізму в європейській літературі XX століття. В своїй творчості він досліджував природу бунту людини проти навколишньої та внутрішньої абсурдності існування. Найвідомішими його творами є повість «Сторонній», роман «Чума» і філософське есе «Міф про Сізіфа».
Що ж до питання, яке він поставив: «Чи варте життя того, аби його жити?», то варто розглянути одну з його головних праць, яка обґрунтовує філософію абсурду.
«Підйом, трамваї, … робота, вечеря, сон; понеділок, вівторок, середа … все в тому ж ритмі … Але одного разу постає питання «навіщо?». Все починається з цієї пофарбованої подивом нудьги». «Міф про Сізіфа» ( Le Mythe de Sisyphe) — філософське есе Альбера Камю про абсурд, як метафізичний стан людини у світі та двобій з дійсністю.
Сізіф кинув виклик Богам. Коли прийшов час помирати, він спробував втекти з пекла. За це боги вирішили його покарати: він вічно повинен був закочувати величезний камінь у гору, звідки той незмінно скочувався 
вниз, і все потрібно було починати спочатку. Боги вважали, що на світі немає нічого жахливішого, ніж важка і даремна праця.
Камю представляє безперервну і безглузду працю Сізіфа як метафору сучасного життя, витраченого на даремну працю на фабриках і в офісах. «Сьогоднішній робочий кожен день свого життя трудиться над одним і тим ж завданням, і ця доля не менш абсурдна. Але це трагічно тільки в рідкісні моменти, коли це усвідомлюється».
Тому сенс життя, за Камю, – свідомий виклик абсурдові, навіть не сподіваючись на його остаточне подолання. Бо саме це надає життю сенсу і краси. Кидайте виклик абсурдові сьогодення – творіть для Вічності.
Сергій Чаплигін
