Прочитав роман Володимира Ворони «Відступник». Відзначений на «Коронації слова», але рецензій на нього ніде не знайшов…
Ну, це не дивує — українські письменники українських книжок не читають, це ще Павло Загребельний говорив і зараз повторює у своїх мемуарах Михайло Слабошпицький.
А я пригадую, як одного чернігівського письмака питав: «Ви вже роман Петра Дідовича «Буття зелене» вже прочитали?». Відповідь була шедевральна: «Ні, він мені ще не подарував…».
Так ось — книгу Володимира Ворони «Одвічний дух Десни» я купив і, смакуючи, прочитав. Річка, воля, риба, становлення хлопця, вітер, юшка, м-м…
А зараз прочитав «Відступника».
Можливо, я таки напишу рецензію, але зараз скажу — Ворона ламає шаблони сучасних письменників. Читаєш і ось тут, за примітивними правилами теперішніх авторів, треба того чи іншого героя вбити — а ні, у Ворони він живе.
Взагалі тут мало крові, дуже добрий роман. У нього практично навіть нема протистояння християн із язичниками, крім двох епізодів — а то вже забембали своїми атеїстичними твердженнями про знищення одних іншими.
Тільки Наталія Дзюбенко-Мейс у романі про апостола Андрія Першопокликаного опукло показала, як насправді українське язицтво — переходом до віри в головного бога — дозріло до сприйняття Христа…
Куціше кажучи, «Відступник» — класний роман. Аплодую впертості і оригінальності автора і раджу читати гарну книжку. Правда, якщо знайдете — наклад мізерний, хіба автор продасть…
Василь Чепурний
P.S. “Ляля” на тлі “каки”
Прочитала твір В. Ворони у «Деснянській правді» про хату.
Дуже сподобався. Ще раніше придбала “Відступник”. Коли дійшла до нього черга і почала читати — заплуталась у назвах і діях давніх богів…
Поки що відклала книгу.
Василечку, якщо надумаєшся писати рецензію, то не йди тим шляхом, яким ідуть наші маститі критики, які лінуються серйозно проаналізувати твір і починають писати, який цей автор “ляля”, а всі решта українських письменників – “кака”. І того не вміють, і про те не так пишуть. І сякі, й такі на фоні “лялі” – це замість того, щоб проаналізувати конкретний твір, або назвати на прізвище хоч одну “каку”.
Валентина Мастєрова
