Культура

З легкої руки дядька Олекси…

Я обрала найкращу у світі професію! І ніколи-ніколи про це не пошкодувала… Але сьогодні не хочеться пафосу. Тому згадаю щось смішне… Літо. Спека. Тато з сільськими чоловіками косять у полі. Дядько Олекса питає:
— Митре, а на кого вивчилася твоя дочка?
— На журналістку! – гордо каже тато. І ще хотів щось додати. Та де там…

— Я знаю-знаю, що це! — перебиває Олекса. — Я був у Шаргороді і все бачив. Тако — стоїть у центрі будка, а в ній повно всяких-всяких журналів. І така славна молодичка там. І все подає і подає людям журнали! А вони читають-тішаться. То це ж твоя дочка так буде?! Хароше діло! Най подає! Най тішаться люди!

***
Так багато води утекло з того літа. А я все «подаю». То корисне, то тривожне, то сумне, то веселе. Але завжди обнадійливе! «Най тішаться!» — як казав дядько Олекса.

За довгі роки в професії не втомилася слухати і захоплюватися. Нема нічого цікавішого на світі, ніж розговорити людину, вивести на хвилю щирості, сердечності, любові…

А фото із минулого життя.
Не святкове. І не смішне. Ми обидві з моєю героїнею із далекої Туреччини плачемо…

Бо якраз разом виплили на болючу хвилю сердечності… Такі емоційні моменти не забуваються ніколи. І саме це я найбільше ціную в професії.

Ви розумієте, про що я, колеги…
У моїй стрічці в соціальній мережі — повно журналістів! Щиро вітаю кожного. І дай Боже, щоб ми плакали лише від радості!

Антоніна Палагнюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.