Я вже не пам’ятаю чому, але ти мені чомусь не подобалася. Ні, ти гарна, розумна, приваблива жінка. Але щось мене стримувало завжди. Я залюбки з тобою танцював повільні танці, відчував, як ти заклично притулялася до мене і часто дихала мені у ліву щоку. Ти зовсім не втомлювала мене, з тобою завжди було цікаво і затишно. Але мене щось стримувало. Я не розумів що саме.
Ти була дуже схожа на Розу Ауслендер, хоча я тоді навіть не знав цього імені. В ті роки в школі вчили Марієтту Шагінян. Ти писала вірші і часом читала їх мені на шкільних перервах чи під час наших прогулянок вулицею Федьковича. А я не розумів, що з тобою не так.
Ти займалася спортом, тоді модним було фехтування, і ніби робила це для мене одного. Ти хотіла бути як мій улюблений мушкетер, лиш у спідниці. А я думав про інше, і нічого цього не розумів.
Але все було просто. На сцену життя хтось постачає дорогий реквізит, а хтось дешевих акторів масових сцен. І я виявився тоді таким актором.
Володимир Килинич
