Суспільство

Останній (захисникам нескореного Чернігова присвячую)

Мені страшно. Мені дуже страшно. Я навіть не можу нормально втримати в руках автомат, і він ледь не втикається дулом у землю. Попереду ворог суне на танках і бетеерах, а позаду – поле. Чисте поле. А ще далі моє рідне місто. На цьому рубежі нас рота. Тепер лише рота з цілого батальйону. Та й то… А ворог суне без зупину від самого кордону.

– Я шостий!!! Я шостий!!! Прийом!!!
То наш сержант. Він один залишився із командирів. Сержант неподалік у такому ж окопі, як і я. Як і решта. Я не знаю, яка там решта, бо ми вже видима ціль для ворога.
– Я шостий!!! Дайте наказ! Нас просто розстрілюють з танків! Дайте наказ?! Прийом!!!

– Саня, у тебе є цигарки? – Це мій побратим Тарас. Я певен, що в нього є свої цигарки, але так радісно вигукую: «Є!», що ледь не зриваю голос. Кидаю пачку в його маленький окопчик: «Передай далі!» і крізь вибухи чую ще голоси побратимів. Я їх чую і о, диво! мій страх минув.
– Наказ!!! Дайте наказ відступити!!!

Снаряд розірвався зовсім близько – я встиг упасти на дно свого окопчика, а Тарас не встиг.
– Прийом!!! Прийом!

В руці Тараса поволі згасає тільки-но запалена цигарка. Я вихоплююсь зі свого окопа і падаю на побратима в надії, що він лише поранений.
– Прийом! При…
– Сержант!

Від нового вибуху мені на якусь мить заклало вуха, але я переповзаю до окопа сержанта, в руці якого кричить рація:
– Триматися до останнього! Триматися!..

Останній, напевно, вже я. А, ні. Женька, мій земляк із Чернігова теж піднімається з окопа. Нам би отой «Байрактар» чи хоча б парочку гранат на двох. Але він забирає автомат сержанта, а я забираю в Тараса.
– Лягай!
– Женька-а!!!

Я падаю, та не в окоп, а мимо. Зараз по мені точно проїде ворожий танк, що випереджає інших. Встигаю зсунутись в окоп, але схоплююсь на повен зріст і стріляю. Стріляю з такою ненавистю, що мої кулі несподівано стають розривами снарядів. І той, що перший спалахує, наче сірникова коробка. За ним другий і третій.
– Прийом! На підході Перша танкова! Вас прикриває Перша танкова! Мене хтось чує?

Валентина Мастєрова,
с. Красилівка, 29 -31 травня 2022 р.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.