Передивися ще раз фільм «Темні часи». Перші дні премʼєрства Вінстона Черчіля. У військовий кабінет він запросив свого давнього і постійного опонента вчорашнього прем’єра Невіла Чемберлена, який крізь зуби, але визнав правоту Вінстона: надії на домовленості з Гітлером, яких добивався Чемберлен, були ілюзіями.
Новий «Русмір-центр» в Ізраїлі. Ціна питання, згідно з неофіційними повідомленнями – 55 млн. доларів. Влаштував Чубайс. Не за власні, звичайно, «залучив спонсорів», відкрили на основі вже існуючого Центру східно-європейських та російських студій Тель-Авівського університету. Викладачі якого, було, трохи рипалися в місцевій пресі «навіщо воно нам?», але підозріло швидко протести вщухли.
Бачу окремі парафіяни вперто вживають слово Пасха. Хочу пояснити, що це слово винятково церковне, а не наше народне. У нас були лише Паска або Великдень. Чи є в словнику Грінченка Пасха? Ні, нема. У «Словнику синонімів української мови» читаємо, що Паска синонім Великодня.
Цей день урочистий, знаменний і величний. Світлий та об’єднуючий, теплий, рідний і пам’ятний… Великдень такий. Мої дівчатка кажуть, що це найсмачніше у році свято, а мамині та бабусині пасочки — найкращі. Може, й так, адже вони завжди випікають їх разом з нами, тому ці шедеври авторські.
Ти забудь, де чорні рани, білий крик де,
Одягнись у вишиванку на Великдень.
Писанок візьми у тайстру, медяниці,
Та й піди на цілу нічку до дзвіниці.
Дзвонять дзвони, дзвонять дзвони –
Рухнуть трони,
Що аж серце то сміється, то холоне.
Що аж мова веселкова барвінково
Заплітає у віночок кожне слово.
Який же сумний цьогоріч Великдень! Мабуть, у мене вийшла якась альтернатива цьому сумові — якісь дівчачі пасочки й дитячі крашанки, але робила я їх із думкою про загиблих під селом Тоненьким Донецької області Героїв, побратимів мого сина, чиї тіла хлопці не змогли забрати…
В цих двох світлинах вся суть нинішнього Великодня. Ці красиві, святкові галуночки (саме так у нас називаються розфарбовані яйця до Свята) приготувала пані Файфура. Приготувала їх в місці, де не падають ракети на голову. В цих галунках — спокій, мир, любов…
Я цьогоріч строго тримався Великоднього посту! І в ділах, і в помислах, і в наїдках. «Голодний» понеділок, узвар, квашена капуста, нічого скоромного, Боже збав. Все, як положено. Я навіть риби не їв, ані на Благовіщення, ані на Лазареву суботу. Хоч це й дозволено отцями Церкви.
Саме у Великодню Суботу почала читати роман «Смарагд» Валентини Мастєрової. О шостій ранку, бо прокинулась за звичкою рано, хоч був вихідний. Я не читала — я там була, я перенеслась у село, де ріс маленький Даньо, де він плакав і страждав від жорсткості і черствості дорослого світу. Лиш баба Маріуца була острівком любові для молого хлопчини, якого життя не щадило з самого малечку.
Піст – це ті періоди тричі на рік, коли люди не повинні їсти продуктів тваринного походження, переважно м’яса. А чому не мають їсти? Бо так говорить церква і релігія. А до чого тут церква? Та ні до чого. У так званого посту є своє підгрунтя, суто господарське, яке сягає в глибину тисячоліть і не має стосунку до релігій, а тим більш до таких молодих як християнство.
