Цей день урочистий, знаменний і величний. Світлий та об’єднуючий, теплий, рідний і пам’ятний… Великдень такий. Мої дівчатка кажуть, що це найсмачніше у році свято, а мамині та бабусині пасочки — найкращі. Може, й так, адже вони завжди випікають їх разом з нами, тому ці шедеври авторські.
Ти забудь, де чорні рани, білий крик де,
Одягнись у вишиванку на Великдень.
Писанок візьми у тайстру, медяниці,
Та й піди на цілу нічку до дзвіниці.
Дзвонять дзвони, дзвонять дзвони –
Рухнуть трони,
Що аж серце то сміється, то холоне.
Що аж мова веселкова барвінково
Заплітає у віночок кожне слово.
Який же сумний цьогоріч Великдень! Мабуть, у мене вийшла якась альтернатива цьому сумові — якісь дівчачі пасочки й дитячі крашанки, але робила я їх із думкою про загиблих під селом Тоненьким Донецької області Героїв, побратимів мого сина, чиї тіла хлопці не змогли забрати…
В цих двох світлинах вся суть нинішнього Великодня. Ці красиві, святкові галуночки (саме так у нас називаються розфарбовані яйця до Свята) приготувала пані Файфура. Приготувала їх в місці, де не падають ракети на голову. В цих галунках — спокій, мир, любов…
Я цьогоріч строго тримався Великоднього посту! І в ділах, і в помислах, і в наїдках. «Голодний» понеділок, узвар, квашена капуста, нічого скоромного, Боже збав. Все, як положено. Я навіть риби не їв, ані на Благовіщення, ані на Лазареву суботу. Хоч це й дозволено отцями Церкви.
