Заяложена фраза Кеннеді у виконанні наших профпатріотів і раніше нічого, крім роздратування, не викликала. Зараз переросло у велике бажання зацідити в пику. Бо це лише патентований популізм хлопця з привілейованого класу, оте його «не питай, що держава зробила для тебе, а що ти для неї» – раз. Два – по відношенню до українських громадян завжди звучало розперезаним хамством.
Час не лікує. Час лише стирає деталі, моменти, дрібниці, але спогади не стираються. Сьогодні 9 років, як немає Ігоря Куценка… 15 жовтня 2015-го – страшний день, який розділив моє життя на «до» і «після». І це два різних життя.
Чому розгублені поляки повірили Івану Сусаніну? Бо в нього була впевненість: я знаю куди і як… Чи збирався безграмотний лапотник втопити ляхів у болоті? Чи думав він про порятунок молодого московського царя і тим врятувати атечество? Навряд чи. То вже міфотворці-монархісти пізніше допридумували. Жодна телевізійна група не супроводжувала сусанінський похід в багно. Тільки берези і жаби знали про те правду.
Іноді питають: «Як ви шліфували свій стиль?» Хочеться сказати: «Я його відливав». Коли починав у журналістиці, тоді друковані рядки відливали на лінотипних машинах. Я весь час це бачив у друкарнях – заморених, засмальцьованих, із роз’їденими свинцем руками лінотипісток. Кожну нашу літеру, рядок, статтю вони набирали на масних клавіатурах – і короткі фрази лягали гарячими металевими плитками в блоки.
Мої інсайдери з Гідрометеоцентру України повідомили, що приблизно з 15 листопада до 15 лютого буде зима. Це якщо Верховна Рада у цей час не ухвалить рішення про відміну зими. Така вірогідність існує. Не 100%, але існує… Спочатку запанікував. Потім, коли вкусила в лоба величезна оса, заспокоївся. Намазюкав оцтом і заспокоївся.
Одного разу письменнику Андрію Кокотюсі явилася Богородиця в натуральну величину, хоч він і не пив.
— Я борщу не їм, — сказав Кокотюха Богородиці.
— Шо? – не дочула Богородиця
— Я не їм борщу, кажу, — повторив Кокотюха. — Зовсім! Не люблю. Борщ – гавно!
Я не їм червоного борщу з трьох причин. Почну з третьої — не люблю, не смачно! Тепер перша, світоглядна: для мене українець має значно ширший горизонт самовизначення, ніж борщ та вареники. Друга — фізіологічна: від червоного борщу в мене проблеми зі шлунком, мене роздува. Крім картоплі, я взагалі не їм варених овочів. Та й картоплю…
Сьогодні — 40 днів, як загинув Георгій Шовкошитний. Лейтенант, командир протитанкового взводу. Хлопець із світлим обличчям. Доброволець. Син свого батька, Володимира Шовкошитного, письменника, державця й політика, ліквідатора-чорнобильця.
Чи то в 15-му, чи то в 16-му році сталося так, що я опинився один на дорозі між Волновахою і Маріуполем. Навколо ні душі. Автобус проходитиме години за три. Машини не їздять. Лишається чекати. Раптом хвилин через десять на всіх парах летить старезний «Запор», іще той, який з двома дверами…
Дивлюся ці новини і, наче б вже не мав чому дивуватися, але… Вугледар здали.., 16 наших хлопців розстріляли впритул.., прокуратура відкриває справу про начебто (!) страту військовополонених…, 6 чиновницьких млн $ на Хмельниччині.., ну, і найбільша проблема — хасиди окупували Умань, Ізраїль нам не допомагає.
