На 99 році життя упокоївся Ігор Рафаїлович Юхновський. Один із найбільших державотворців сучасної України. Перший раз я його побачив ще школярем на Донбасі 1991 року, як кандидата в Президенти України. Він приїздив із виборчим туром. Потім ми не раз з ним зустрічалися.
Час від часу мені якісь люди пишуть на сторінку у фейсбук і просять не матюкатися… Та я стараюся, ну, воно не виходе. Время таке… Взагалі-то, мій батько при мені ніколи не матюкався. Раз в житті я від нього почув слово «б-дь», і це вже коли я з армії прийшов. Не матюкалися зроду обидва діди.
Коли я чую вереск ображених губок про «НАТО всралося» — хочу нагадати: хто хотів захиститися від російського імперіялізму – ті ще в 90-х роках вступили в ЄС і НАТО, провівши стрімкі реформи, а хтось упритул до 2014-го був відверто проросійською державою, будував тут рускій мір, насолоджувався язиком і розграбував державу (досі).
11-й рік війни. А поміж нас досі не дійшли згоди чия це війна. Тільки в одному — це війна Путіна. А в усьому іншому такий розліт думок, що в купу важко зібрати. На параді 24 серпня 2014 року чинний Петро Порошенко назвав цю війну вітчизняною. По аналогії з російською традицією: «все на защиту Атечества». Назвав, а після одного Мінська, другого, третього згадування про рівень війни “вітчизняної” зникло з уст владців. Війна з сепаратистами. З терористами. З колаборантами.
З роками більше всього розчаровують дзеркало, ціни і аналізи. Тітка Роза сиділа біля вікна і розкладала старовинний чернівецький пасьянс «Імператриця Сісі». Зайшла сусідка.
— У тебе, Роза, якась фігня на обличчі.
— Це посмішка
— А я думала хліб знову подорожчав.
Тривожний ранок… Сумний спомин… Світла пам’ять Сергію, а його родині і всій Україні — Перемоги! Миру! Здоров’я! … Він був наймолодшим за віком, найнижчим і навіть ще не студентом факультету — ще з робітфаку грав за нашу команду на першість університету.
З усіх вірогідних версій, я схиляюся до найбільш реалістичної і найменш цікавої. Це — справді ІДІЛ. Перш за все тому, що така версія американських спецслужб, і я думаю, що їм немає сенсу когось дурити. Втім, ми не маємо жодних моральних зобовʼязань перед росіянами. Давно вже. В тому числі, й перед «мирними». А тому замість скорботи маємо право на узагальнення.
Українські галичани придумали геніяльний спосіб як помститись полякам за всі колишні несправедливості, пацифікації, утиски і «лавкові ґетта» — роблять вигляд, що їх тут ніколи не існувало. А все, що у культурному середовищі нагенеровано у плавильному котлі українців, поляків, євреїв і німців (австріяків) — тепер одноосібно належить нам. І не обходе. Така собі форма культурної експропріації.
На фото, напевно, відома вже багатьом тваринка — ведмедиця, яку в Румунії випустили сім років тому із зоопарку, а вона в лісі так само топче і топче кола співмірні з розмірами клітки, в якій виросла. Ці кола, які психологи називають патернами, в голові кожного з нас. Усталені стереотипи, приємний самообман, затишні ілюзії, рішуче відторгнення всього, що руйнує усталену картину світу.
В межах моїх уявлень про МОЮ Україну утворилася дірка. І я цьому надзвичайно тішуся. Бо: раніше (два, три, а тим паче п’ять років тому), потрапляючи до східних або західних міст України, мене переслідувало приємне таке відчуття, ніби я опинився за кордоном. І закордон цей – чимось схожий на мій рідний Київ, але разом із тим – таки закордон.
