Вчора о 21-й годині на пʼятдесятому році життя помер у Лондоні мій син — Станіслав-Едуард Краснодемський. Лондон дав йому сучасну європейську освіту у Лондонській бізнес-школі, допоміг зробити блискучу фахову карʼєру в HSBC — одному з найпотужніших банків світу, і так несподівано забрав його від мене, від усієі нашої родини.
Хочеться свободи, демократії і гарячої юшки з окунів! Хочеться здавати залік з термодинаміки і вивчати вогневу підготовку на військовій кафедрі ЧНУ у майора Сюсюкало. Тягне у музей в закритому приміщенні і на колгоспний тік. З Ейфелевої вежі хочу бачити Пізанську башту, а не навпаки.
Як я вперше біснування натовпу побачив. Це було 1993 року у Монреалі, де я працював на Канадському міжнародному радіо. Я жив поруч із Форумом — це такий палац спорту, де проводилися змагання Національної хокейної ліги. Для канадців ця гра є майже тим, чим для бразильців футбол. Якраз то був рік, коли місцева команда “Монреаль канадіенз” змагалася за золото, якого вона не здобувала вже кілька років. Вирішальна гра відбувалася якраз у Форумі.
Є такий анекдот. Почалася перша лекція з метафізики. Професор вітає семінаристів і каже: «Що можна сказати про метафізику? Те, що Буття – є, а небуття – немає. Ось і все. Але оскільки ми маємо курс на 40 академічних годин, то доведеться розповісти про неї щось ще».
Наткнувся на коротке відео, яке розповідає, де поділась і чим займається зараз Наталя Вітренко. Хтось, може, забув — була така товаришка, яка очолювала прогресивну соціалістичну партію — де факто комуністичну, яка була явним агентом впливу Кремля. Я тоді працював у газеті «День». Мабуть, 1996 рік.
У мене непозбувне враження, що ми всі знаходимося у фентезійному фільмі «Ніч в музеї» (2006 р.) На геополітичну арену вийшли одночасно архетипи Івана Грозного, Наполеона Бонапарта, Альберта Ейнштейна, Авраама Лінкольна, Аттіли, Теодора Рузвельта, Жанни ДʼАрк… Всі вони дуже галасливі, дуже активні, категоричні і безкомпромісні.
Їду з Коломиї на чергову зустріч. На перехресті жінка під парасолею. «Як мені їхати на Надвірну?» – питаю.
Як я з геєм вперше зустрівся… Це було у Сполучених Штатах. 1992 рік. У мене там проходило тримісячне стажування за програмою The National Forum Foundation. Цієї фундації тепер не існує. Стажування складалося з трьох етапів – загальне вивчення політичної системи США, праця в передвиборній команді і праця в газеті The Detroit News.
На трамвайній зупинці дівчинка на рожевому самокатику стрімко вирулила на колії. За нею кинулась бабуся. Схопила за комірець рожевої курточки, рвучко зісмикнула з колій. Але бабуся виявилася просто бабусею, не дівчинчиною. Дівчинка була з мамою.
1 жовтня. Осінь. Покрова. Одне з найбільш шанованих в Україні свят. І день захисників і захисниць. І День козацтва, і — Покрови Пресвятої Богородиці. Не знаю чому, але для мене втіленням і символом Покрови завжди був козак Мамай. Так я візуалізую Покрову.
