Мені нагнули матюків, але я не образився, а лише сміюся і отримую задоволення. Матюки відверті, багатоповерхові, з різними філософськими шарами на повний зріст і загалом мелодійні. Я їх слухав як оперу, де слів не розбереш, але звучання божественне. Коротше, гуляю базаром, нікого не трогаю, але стало попадатися багато військового товару – піксельні штани, пластини для броніків, розгрузки.
Яке значення літератури нині — у часи сфабрикованих новин, неповної інформації, завуальованої істини, а іноді й викривленої, в якій біле стає чорним? Література є джерелом неспотвореної інформації — слово правда вже й не випадає уживати, хоча саме поняття правди таки існує.
Отримала і прочитала “Першу шеренгу”, книгу, у якій ідеться про дисидентський рух на Чернігівщині у часи радянської окупації України. А хіба він був, дисидентський рух, під боком у москви? Багато хто здивується, надто ті, хто асоціює свої переконання і уявлення із географічною мапою. Пишу про це із власного досвіду – працюючи в музейно-туристичній справі, доводилось не раз спростовувати дивні упередження деяких відвідувачів, що мешканці Чернігівщини були раді московському сусідству.
Оце так ми називали цих жуків-оленів у моєму дитинстві у Авдієвці. Жили вони на вербі діда Петєчки на вході до Білишиної вулички — це як з Подолу на Понорницький шлях. Верба була стара, як і дід з бабою Прісею (такими вони нам, малим, видавалися, хоча, певно, були такими, як я сьогодні).
Певно у споминах кожної дорослої людини є власне «Кульбабове вино». Літо 1980-го — найяскравіше, найдовше, найп’янкіше літо мого дитинства… По чорно-білому ламповому телевізору — XXII Літні Олімпійські ігри. А по «ворожих» радіоголосах — бойкот Олімпіади. Другий рік поспіль радянського вторгнення до Афганістану…
Я більше не пишу про політику. Знаєте, вчора в спогадах прочитав свій допис від 2019-го. Фактична картинка того, що є зараз. Але це не зупинило того, що насувалося і було очевидним відсотків на 90. Ісус казав: «У вас на те є Закон і пророки. Якщо ви їм не вірите, то якщо хто і з мертвих постане — не повірите».
… Цілий червень здавали екзамени. Потім був випускний. «Всі дороги тепер відкриті перед вами, діти!» — казала класна керівничка Уляна Петрівна. Насправді перед нами була відкрита тільки одна безальтернативна дорога: в чайну, а потім — на гору. На горі було кладовище, гора називалася «Весела». Ми там їли канхвети і запивали їх лікеро-водочними напоями…
У Фейсбук часто можна побачити фото 1960-х з Ірану, на яких бачимо іранських жінок без чадри. І люди часто пишуть у коментарях, який це був прекрасний час, коли Іраном правив шах, і як усе змінилося на гірше після революції 1979 року й приходу до влади Хомейні. Однак це зовсім не так.
Аня і Юра живуть у Калинівці Васильківського району. Друзі моїх родичів. Це ж майже мої друзі! Чи вже родичі? Добрі, чуйні, щедрі і люблячі. Коли пару обʼєднує кохання — це видно одразу! Поряд з такими людьми світліше жити…
В 1962 році Еліас Канетті опублікував свою відому книгу «Маса і влада», в якій стверджував, що параноя є невід’ємною рисою влади і кожен правитель (особливо після восьми-десяти років перебування біля керма) неминуче страждає на це психічне захворювання. За минулі півстоліття численні дослідження повністю підтвердили його правоту.
