В усіх наших шкільних студіях і думках — ми європоцентристи. Якщо й знаємо, що з давньої історії, то все в межах греко-римських старих імперій. Тут держави зароджувалися, розбухали-квітли і занепадали-зникали, поглинуті голодними й згуртованими сусідами. А є на планеті держава, яка практично без суттєвих перерв існує вже понад 4000 років.
Category Archives: Суспільство
Прозріння моєї родички
Після 24.02.2022. одна моя далека родичка, вже у літах, але із «совком» в голові казала: треба здатися, і тоді настане мир! Це при тому, що раніше вона гордовито говорила про подвиг народу у так званій великій вітчизняній війні. Я не став переконувати, пояснювати, що у нас тоді буде поліцейська держава.
Копняк у жирні сідниці європолітиків
Твою ж комунарську дивізію!
«Медико-санітарні експертні комісії (МСЕК) – внутрішній ворог»... Це слова президента Зеленського. Це визнання наявності внутрішнього ворога. Хоча є ще один внутрішній ворог. Той, хто (і голова держави теж про це обмовився якось) дивним чином подбав, аби план контрнаступу опинився у ворога зовнішнього…
Вʼязні «кімівського раю»
Непарадних фоток з Північної Кореї практично немає в інтернеті. Країна не тільки відгороджена від світової мережі, але й фотозйомка простими громадянами навіть буденних сцен під суворим контролем агентів міністерства внутрішньої безпеки… Це країна, де триває сталінський експеримент по виведенню нової породи людей: все населення вміє читати і писати. Але тільки те, що відповідає настановам і вимогам правлячої з 1945 року Трудової партії.
Листопадова весна
Пам’ять
Ніжна павутина в краплинах роси на осінньому сонці…
Трапилось забавне відео в інстаграмі. Там одна жінка/дівчина з міста потрапила в село… Вона романтично бродить вранішнім лугом поміж корів і цікавиться: чи бачать корінні жителі села всю оцю красу?!! Оці безкрайні тумани над річкою? Оці пізні, сині, як саме небо, «петрові батоги» посеред степу? Оцю ніжну павутину, в краплинах роси, що летить, переливаючись на осінньому сонці, проводжаючи літо?
Двоє життів у осінньому парку
Ще два життя у мене в сему парку. На осінь обидва. У першому під дощем маю настоятися, змокнути спогадами і встигнути розминутися з часом. У другому – на килим багряний ступити, а мо’ – навіть впасти, якщо раптом небо хмарами зупиниться. До сонця останнього на першому золоті лежати, як колись в дитинстві на бадиллі картопляному, і в небо, як собі в душу, дивитися.