«Хочу бути максимально корисним в зоні своєї особистої відповідальності, – каже Роман. – Не можу тупо виконувати тупі накази якихось довбнів. На початку війни записався в Ірпінську самооборону. Поставили мене з рушничкою на варту. Вночі бачу декілька ліхтарів у лісі. Я бігом на блок-пост, мовляв, вороже ДРГ до нас суне. А вони бухають та ржуть – російський камеді-клаб у телефонах дивляться.
Є гарне оповідання Хуліо Кортасара з такою назвою. Я люблю вогні. Різні… Люблю вогні вечірнього, мирного Києва. Люблю коли взимку потріскують дрова, а баба Манька спеціальним довгим рогачем виймає свіжу, гарячу хлібину з печі. Люблю вогонь на Івана Купала, через який стрибають хлопці й дівчата…
Господи, як прикро… І як нестерпно читати декотрих справді патріотичних людей, які раптом щось зрозуміли, спам’яталися, але ще до кінця не визнали всієї драматичності того, що відбувається. І тепер, заради збереження недоторканності власної гордині, кричать: ну, ядерна війна, значить ядерна! Зате не скорилися агресору-супостату. Разом підемо до пекла…
Те, про що пишу, не є сенсацією. Кризу в нашій військовій системі вже ніхто не приховує, тому що вона очевидна. Втім, незважаючи на це, якихось системних змін досі не спостерігається. Так, ми більш менш тримаємо фронт, але відбувається це не завдяки системі, а скоріше всупереч, за рахунок щоденного героїзму людей та кількості втрачених життів. Довго так бути не може. Тому – ще одна сторінка з воєнного зошита «Накипіло».
Ми перша в світі країна, проти якої застосували міжконтинентальну балістичну ракету. По Дніпру, де ракетобудівний завод Південмаш. Президенту вже дорікають, що він даремно анонсує виробництво українських балістичних ракет…
Намагаюся бути толерантною до людей та обставин. Але зараз з усією повагою до бібліотечних працівників хочу озвучити те, що мене, як людину і авторку, неприємно вражає. Масово посипалися в повідомлення у соцмережах прохання від бібліотекарів з різних областей на кшталт “подаруйте бібліотеці книжки”, “пришліть бібліотеці книжки”. Може, перед ними таке завдання хто поставив – збирати книжки?
«Не дивіться вгору»… Хороше кіно, жизнєне. Якраз підходящий вечір, щоб його подивиться, саме цими днями вночі до Землі наближається потенційно небезпечний астероїд, бо, мабуть, набридло Всесвіту наше шапіто, то попереджає, що може послати нас к ібеням разом з вотетімвотвсьом…
Читаю таке: «У Франції до 1956 року дітям давали в школу по півлітра червоного вина…». Я народився трохи пізніше, і далеко не у Франції. В школу мені не давали нічого! А щоб випить вина, то це треба було дождаться, доки всі поснуть вночі…
А от цікаво які труси носить сам Кельвін Кляйн? А нащадки Мерседес їздять цією марк авто? А діти Стіва Джобса вже придбали останній айфон? Всі ці та аналогічні питання завжди постають у чернівчан, коли вони пишуть заповіти. Хаотична втіха життям рано чи пізно закінчується і треба щось думати.
В одній нещодавній дискусії про ролю російської мови в Україні мій опонент сказав таке: “Не втомлюватимуся повторювати — російська мова ні Путіну, ні Росії не належить! Цією мовою освоєна значна частина внутрішнього всесвіту. Чому я маю віддати все загарбнику й відмовитися від частини себе?”
