Від мого знайомого Сєви не завжди гарно пахне. Ні, з гігієною і парфумами там все гаразд. Але часом від нього пахне віскі, а це не добре. Колись від нього пахло приморським портвейном, що також було не дуже. Час іде, тепер запахи інші. Більш виразні і переконливіші.
В школі ходив на танці. В футболці, джинсах, кросівках. Баба казала:
— Вітю, вдягни піджак!
— Нашо?
— Дівчата не люблять, коли чоловік без піджака!
Я з баби сміявся…
Сергій Дацюк написав про дурнів і жваве обговорення теми в ФБ змусили згадати «класифікацію» дурнів, ідіотів і навіжених, побудовану італійським письменником Умберто Еко і виголошену одним з героїв його роману «Маятник Фуко».
На фото — фрагмент справжньої денацифікації справжніх фашистів, котру було запроваджено американською адміністрацією після травня 1945 року в її окупованій зоні Німеччини. Тисячі німців було примушені дістати з великих безіменних могил трупи жертв свавілля нацистів з метою перепоховати в індивідуальну могилу з вказівкою імені вбитого чи вбитої.
Іван Малкович народився 10 травня 1961 року (Нижній Березів, Косівський район, Івано-Франківська область) — український поет і видавець, власник і директор видавництва А-ба-ба-га-ла-ма-га. Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Фільм — «Будинок Слово. Нескінченний роман». Сценарій — Любов Якимчук, режиссер — Тарас Томенко. Прокат із 9 травня всюди, де є кінотеатри. Для втаємничених: це белетризований, художній погляд на тріумф і трагедію мешканців харківського будинку «Слово» — українських письменників, котрі склали «Розстріляне Відродження».
Є така британська приказка: не відкушуй більше, ніж можеш прожувати. Здається, росіяни не знали про неї і відкрили ротяку. І, здається, вдавилися. Британці вислали російського військового аташе Максима Еловіка. Такого собі майора Проніна. Правда, цей має трохи вище звання — полковника.
На фото — фільтраційний табір у Маріуполі. Його організували окупанти, щоб виявити українські націоналістичні елементи, і виявивши, відправити “бандерівців” на Далекий схід чи в Сибір. Класика ГУЛАГу!!! Про Маріуполь уже чимало написано показано і навіть Оскар за фільм про Маріуполь отримано.
Степан Процюк укотре замахнувся на ролю українського Андре Моруа. То замахнеться бідолаха написати про когось із уславлених, то — не дуже, тільки, скромненький, про себе й словечка не згадає. Добре се чи погано – ліпше може розповісти мастита літературознавиця [у вигнані?] Тамара Гундорова.
Віталій Кличко, серйозно натхненний кимось (не будемо розкидатися бездоказовими припущеннями про підстави, місце і час), зробив учора гучний і вивірений крок у власній несміливій політичній грі. Вручити звання почесних киян двом найрейтинговішим моральним авторитетам українського суспільства — це, звичайно, сильний хід як не крути.
