Призначили. Ще немає фотки в цивільному костюмі, тому ця. Посол. Амбасадор Залужний. Частина суспільства вже викинула героя війни зі своєї пам’яті. “Білі пальта” не можуть пробачити генералу, що звільнився із ЗСУ через ЛВК. Те, що іншого швидкого законного шляху для призначення цивільного Залужного не було, вчорашніх фанів, не переконує.
Є щось над нами, є! Так завжди казав покійний наш Лицар народної любові… Коли Степан Павлович отримав травму і лежав у ліжку, я йому полегшила можливість телефонувати до мене. Увела під цифрою 2 номер свого телефону і відтоді зателефонувати мені було не складно: варто натиснути цифру два і другий раз кнопку “зателефонувати” і пішов сигнал.
В селі Озера Гостомельської ОТГ, ще недавно фронтовому, де ворожі десантники, розповідають, першого ж дня війни вистрибували з гвинтокрилів прямо людям на голови, де окупанти убили голову села і ще кількох жителів, — у селі Озера пішов до своєї вічної обиталиці Великий Українець і Великий Письменник Степан Павлович Колесник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, автор вічних книг, зокрема, «Обкрадені села» і «Солдатські вдови».
Вчора у селі Озера Бучанської громади ми похоронили Степана Павловича Колесника… Для багатьох журналістів він став справді ДУХОВНИМ БАТЬКОМ, взірцем чесної і талановитої журналістської справи! Людиною високої честі, моралі, справедливості і сміливості.
Авторів того оповідання згадати не можу. Хтось із дотепників ще радянського періоду описав ситуацію, коли інопланетяни тихенько прилетіли до Землі. Сховалися за Місяць і налаштувалися на радіочастоту “Пионерской зорьки”. Стали тижнями слухати, щоб зрозуміти, хто населяє блакитну планету. Слухали тільки “Пионерскую зорьку”. Після тривалого прослуховування гості зрозуміли: тут живуть дебіли, яких легко можна перемогти і окупувати.
«Якщо не можеш коротко розповісти про історію України, значить не знаєш її. А якщо зумієш охопити поглядом всю історію — від скіфів до сьогодення — відчуєш себе частиною цієї землі, цього народу. Вчися пишатися своїми предками, і нащадки пишатисуться тобою.
… Десь раніше Юрко Винничук згадував якийсь мій жарт з братами, а я собі пригадав інший жарт, саме від Дмитра. Здається, це було на котромусь із Форумів у Львові. При пиві, чи при каві ми розговорились саме про цей їхній феномен — братів-близнюків.
Трохи не доспиш,
трохи не доїси –
то й вірші гарні пишуться.
Мораль: як хочеш
буть поетом, –
не спи уліжно,
не їж уїжно.
Проблема не в тому, що нарвані і «притрушені» мають можливість писати в соцмережах. Проблема в тому, що вони, як магнітом, притягують, людей без власної позиції, без критичного мислення, розгублених і зневірених. Засліплені яскравою емоцією, простими рецептами як «всьо порішать» вони поширюють відверту маячню хворих і цілком здорових свідомих маніпуляторів.
Провели в останню путь легендарного журналіста і письменника Степана Колесника. В селі Озера, що біля Гостомеля на Київщині, попрощалися з великим українцем – Степаном Павловичем Колесником. Зіркою української журналістики, видатним письменником, лауреатом Шеченківської премії.
