Я не дивуюся чому сотні тисяч українців так полум’яно і вірно слідують за Петром Порошенком. Вчора я вкотре потрапив під магію його емоційного спітчу. Бо теж людина емоційна. І прямо подумав: може, даремно так критично ставлюся до владування Петра Порошенка і, власне, до його персони? Вранці включилася в роботу аналітична частина мого мозку.
Книжковий форум «Без бар’єрів. Відсіч» 20-22 вересня м. Житомир. Постфактум. Довго вагався чи їхати. Врешті, завдяки моїм друзям, потрапив на цей форум. Подія справді непересічна, бо стільки знаменитостей на один квадратний метр площі, ще годі де було й знайти, хіба на Книжковому Арсеналі.
Життя складне, і не всім людям вистачає сил розуміти життєві складнощі. Тим більше, що бачення життя залежить від вікових особливостей спостерігача/учасника життєвого процесу. Єдине що ріднить людей — після невдалих спроб зрозуміти складність процесу виживання, який до того ж різні філософи описують згідно їхнього власного (а не загальнолюдського) розуміння — всі люди прагнуть простих відповідей на складні запитання.
Далекий друг дорожчий у стократ,
Аніж невірний, лицемірний брат.
Чужа мені кров брата-лицеміра,
Я й пороху шляхів до друга рад.
***
Ця чаша Всесвіту, наповнена красою,
Утіху нам дає, хоч дихає грозою:
Безповоротно “вчора” відійшло,
Та “нині” залишається зі мною.
(Микола Ільницький. Рубаї // Микола Ільницький. Вересневі відлуння. Київ. 2011)
Жодного недоброго слова чи думки у мене ніколи не було про цю людину. Захоплював його талант іронії. У бесідах і в текстах відчувався велетенський багаж прочитаних книг, який виринав натяком чи фразою, або створеним образом. Він поділився своїми багатствами – записами театральних вистав та аудіокниг, які мав, коли їх було ще небагато в мережі. Чого тільки вартий улюблений з юності «Мартін Іден»…
Дізнався, що 20 вересня раптово пішов із життя актор, відомий журналіст, військовий кореспондент і просто хороша людина – Олег Яновський-Шпак. Я силкувався згадати, коли ми познайомилися з Олегом, і не міг. Пам’ятаю, що це був Чернігів, якийсь мистецький захід, але деталі не відтворюються.
Восени теж кльово! Ну там, листя жовте, теплі сонячні бездощові дні, урожай фруктів та овочів. Я люблю осінь. Це пора року для сильних людей, втомлених спекою. А ще можна знаходити гроші в осінніх куртках. Чернівецька осінь взагалі особлива пора. Вона ненавʼязлива і недокучлива.
Рік тому в Національному музеї літератури України мені в урочистій обстановці вручили премію імені Михайла Слабошпицького… Михайло Слабошпицький майже пів століття тому першим відгукнувся на мою першу збірку віршів «Робота». Вона вийшла у 1975 році і відразу ж втрапила у поле зору вже тоді відомого критика. В огляді поетичних видань, які з’явилися тоді у «Молоді», він виділив лише дві збірочки – мою і Олександра Маландія.
З Чернігова повідомили, що не стало журналіста і військового Олега Яновського-Шпака… Коли два роки тому ми готували книжку «Україна: журналісти на передовій», я запропонував Олегові подати його розповідь до збірки. Він, як завжди іронічний, відмовився – не на часі, мовляв, та й який з нього оповідач – можливо, якось потім, після війни…
Сьогодні — 77 років старому Стівену Кінгу. Людині, котра заробила мільйони, сидячи за письмовим столом і працюючи щодня. Людина продає рукописи, а видавець аж пищить, коли Кінг дасть наступний текст. Така ситуація нагадує мені життя та творчість Андрія Кокотюхи. Якого видавці — у нього їх в Україні більше, ніж у Кінга в Америці, — щотижня просять прискоритися і дати бігом-бігом щось новеньке.
