Шукаючи фотоілюстрацію про нове підвищення податків, яке готує комітет ВР на чолі з Данилом Гетьманцевим, натрапив на фото цього чільного нардепа від “Слуги народу” з червоною ниткою на зап’ястку. Це вважається оберегом від лихого ока чи щось таке… (слово “пристріт” вони не знають).
Вулиця Кобилянської автоматично сповільнює твій крок. Місто вже не дуже пристосовано для життя. Тепер Чернівці існують задля пам’яті. Виключно так. В Чернівцях залишилося не так багато людей, які знають що таке жити тут по-справжньому і тих, хто пам’ятає сходи в ЗАГСі, які є на всіх весільних фото світу.
Дід у мене чоловік ґеніяльний: ніколи не відкладав того, що мож не робити, на завтра, а те, що конче нині, лишав на той (наступний) рік. У нас була перша кахельна піч на селі; пічкаря дід спеціяльно возив до города, аби той подивився, як той кахель взагалі класти.
Хочу розповісти про унікальну людину. Людину, яку, на жаль, дякуючи радянському режиму знає далеко не кожен українець. Про видатного вченого, великого інтелектуала, наслідувача київських неокласиків, автора блискучої поезії та майстерної психологічної прози — Ігоря Васильовича Качуровського (1918 – 2013).
Згадався день народження Івана Франка в Нагуєвичах. Напередодні Василь Кузан привіз закарпатське вино, яке запрошені учасники фестивалю випили в лісочку неподалік. Зранку почався фестиваль, на якому не було людей, бо була неділя і всі пішли до церкви…
Думаю, що нині люди з так званого цивілізованого світу, до якого належить також Україна навіть у часи війни, найбільше люблять подорожі. Звичайно, подорожувати приємно і корисно, але подорожувати можна і за допомогою книжки. Днями вирішила перечитати подорожні нариси Джона Стейнбека — «Подорожі з Чарлі в пошуках Америки».
Останнім часом було багато чуток і публікацій, що Лука не контролює ситуацію у Білорусі. І те, що «сябри» збили учора вночі російський шахед в своєму повітряному просторі, певно мало б показати: таки ні — контролює. Бо наказ про збиття віддав він особисто. Це окремо підкреслюється в новинах.
До вчорашнього вечора топ-темою у наших українських ЗМІ була автокатастрофа у столиці, де якийсь народний депутат від фракції «Слуга народа» на дорогому елітному автомобілі врізався у бетонну загороду, пошкодивши собі голову і хребет…
«В нас сьогодні тільки три вида розливного», – каже мені продавчиня, і моя колишня однокласниця Люда. «Тільки три — це немало, – кажу. — В кінці восьмидесятих минулого століття вид пива був тільки один. І то його не було…» Їздив на веліку по пиво в Придніпровське, за 15 кілометрів. На гору, потім через поля.
Немовби це все несерйозно, бо ще ж молоді,
та тільки вночі, коли й дим утікає з кімнати,
все нижче і нижче ти сходиш у пам’ять, немов на Поділ,
хоча – з іншого боку: ну що там тобі пам’ятати?
Чи ти замерзав, а чи з голоду пухнув, чи так
тебе доля крутила, що ледь доживав до полудня –
скажи мені: що? – і чому ти стоїш, як приблуда,
руками розводиш, смієшся багато й не в такт?
