Учора Йому мало б виповнитись 70… Проте зозуля накувала іншу долю. Професор Володимир Панченко був із тих людей, кого без сумніву можна назвати рідкісним «еталоном» чемності й чесності. Призначене долею місійне «правдошукацтво і правдомовство» (М. Слабошпицький) без пафосу й позірності він множив щоденно Словом і Чином.
По сусідству з нами жила тета Зосі Грабовецька. По-вуличному Ясева. Малим бахурчуком носив їй молоко, а за нагоди засідав на кільканадцять годин, слухаючи всілякі історії, аж заки не приходила по мене баба. Баба теж засідала. Приходив дід…
Яким має бути фінал війни ми уявляємо: звільнена Україна, член ЄС і НАТО. Яким уявляють цей фінал наші головні партнери за океаном ми не знаємо. І не переконаний, що знають це самі американці. Не існує консолідованого бачення і поміж членів ЄС і НАТО.
Моя історія дружби з Нікою Кожушко. Рука не піднімається написати “убитою російским обстрілом у Харкові.. “, бо я не вірю. Її оптимізм, хоробрість і запальний дух світив мені промінчиуом, пробиваючи всю пітьму й жах війни. 30 серпня сталося те, чого я боялась понад два роки. Я зайшла в інстаграм і побачила чорно-біле фото дуже близької подруги з Харкова.
Спочатку цитата з Володимира Базилевського про Леоніда Талалая: «Маємо суспільство, акустика якого, попри всю його піротехніку, відлунює печерною порожнечею. Каламуть духовного запустіння така непрозірна, що сучасна людина уже не завжди здатна відрізнити добро від зла. У цій пущі поезія – кругла сирота. І все ж вона жива. Так пробиваються крізь товщу снігу проліски.
Після того, як я отримав поштою електричну викрутку Bosch, то привіз її додому, і спробував скористатися на практиці. А вона не працює! Тикав, микав, переключав, перевірив батерею. Не хоче робить… От, думаю, обдурили, суки!
Люди, яких я щиро поважаю за зрілу громадянську позицію і мудрість, покидають фейсбук і соцмережі загалом. І я їх розумію. Емоційно спокійно сприймати цю вакханалію дилетантизму, критиканства і хуторянського ура-партріотизму й анархолібералізму дуже і дуже важко. Не кращою є ситуація і в українських медіа.
Шукаючи фотоілюстрацію про нове підвищення податків, яке готує комітет ВР на чолі з Данилом Гетьманцевим, натрапив на фото цього чільного нардепа від “Слуги народу” з червоною ниткою на зап’ястку. Це вважається оберегом від лихого ока чи щось таке… (слово “пристріт” вони не знають).
Вулиця Кобилянської автоматично сповільнює твій крок. Місто вже не дуже пристосовано для життя. Тепер Чернівці існують задля пам’яті. Виключно так. В Чернівцях залишилося не так багато людей, які знають що таке жити тут по-справжньому і тих, хто пам’ятає сходи в ЗАГСі, які є на всіх весільних фото світу.
Дід у мене чоловік ґеніяльний: ніколи не відкладав того, що мож не робити, на завтра, а те, що конче нині, лишав на той (наступний) рік. У нас була перша кахельна піч на селі; пічкаря дід спеціяльно возив до города, аби той подивився, як той кахель взагалі класти.
