Про ігровий варіант кіна, що присвячене будинку «Слово». Зображувати реальних письменників на тлі вигаданого сексота Акімова — хід в дусі соцреалізму, який повністю руйнує реальну картину тодішніх подій. За Сосюрою стежила його дружина Мурка, на Довженка клепала доноси його кохана жінка Юля Солнцева. Середовище самоз’їдалося: будь-хто міг донести на будь-кого.
Разом із кінцем Середньовіччя у Європі відбулися фундаментальні зміни – почався руйнуватися культурний код традиційного суспільства. Схоластичну філософію починає витісняти філософія номіналізму. А це вже не тільки зміна форми пізнання, а й фундаментальні трансформації співвідношення об’єкта і суб’єкта.
Зеленський попросив американців уточнити: що можна а чого не можна обстрілювати американською зброєю на території Росії. Кулуарні перешіптуванні Зеленський виніс на публіку. Схоже, по-іншому вже й не можна. Дуже дивна ця ситуація з допомогою від США. У давноочікуваному законі про допомогу Україні, Ізраїлю, Тайваню… ніде не зазначено: зброю з цього пакету можна використовувати тільки на території України.
Добре мати цілу купу котів навколо. Якщо почуваєшся погано — подивися на кішок, тоді тобі стане краще, бо вони все знають, знають таким, яке воно є насправді. Їх нічим не здивуєш. Вони просто знають. Вони рятівники.
Іван Безсмертний
Модне словосполучення «так це не працює» вживається поруч із іншими реченнями-паразитами, скажімо, «шоб ти панімал» та інше. Мова тяжіє до розмовної, відходячи від літературної та правильної просто тому, що літературу читають мало.
Є така штука, як особистий психологічний вимір часу. Моменти, коли ти провалюєшся у свою тільки для тебе відкриту часову нішу. Так сталося днями зі мною. Люблю ходити неходженими, або ледь помітними стежками, у високій траві чи в сутінках лісу. Словом, я заблукав.
Сьогодні на моїй сторінці у Фейсбук виникла ціла дискусія. Один чоловік мені каже: «Пишіть «гімно», а не «гівно» — так правильно». А йому відповідає жінка: «Та чисто ж таке!? У нас зроду казали гівно на гівно»… А потім хтось прислав посилання на наукові тлумачення проблеми.
Подивися кінострічку «Будинок «Слово». Нескінченний роман». Дуже гарне ігрове кіно. Наші актори із кожним новим фільмом стають усе виразнішими і переконливішими. Окремі ролі у «Слові» зіграні просто блискуче, і це не гіпербола.
Слова, слова… Вони в собі всі різні:
тривожні й тихі, радісні й сумні;
є терпеливі, є жорстокі й грізні,
лукаві й чесні, мудрі і смішні…
Не грайся словом. Є святі слова,
що матері з доріг вертають сина.
Спіши до неї, доки ще жива.
Допоки розум і допоки сила.
Є така давня примовка: чогось хочеться, але не знаю кого… Кілька разів під час розмов з новими маловідомими людьми ця примовка приходила на ум. Не запитував і не опитував: чого б вам хотілося? В розмовах відчувається повна розгубленність від: ми знову все програли, до: нас Бог не залишить.
