Подивилась фільм «Будинок «Слово». Мені не сподобалося. Зовсім. Більше того: могла написати, що це моя думка, а ви — сходіть, подивіться. Навіть якщо не сподобається, то все одно варто підтримувати українське. Ні. Це не той випадок. На цей фільм категорично не можна йти.
Хтось у захваті, хтось милується… А для мене північне сяйво над Україною має тільки одну асоціацію — війна, війна, війна… Днями мене запитали, а чи не змінимося ми на гірше в результаті війни? Та ми вже змінилися! По-іншому слухаємо, дивимося, думаємо. Не одним строєм. Часто дивимося в різні боки.
Прости, Господи, за грішний помисел, та якщо для надсилання в Україну підкріплення з боку військ НАТО потрібен прорив фронту – то най би вже він чимпошвидше стався. Якщо це все одно рано чи пізно станеться – то краще рано. Підкріплення з боку військ НАТО – це чи не єдиний раціональний спосіб вийти з препаскудного плину війни.
За відстороненням шойгу багато хто не помітив більш знакової події — відправку в небуття вже тепер колишнього секретаря СНБО рф миколи патрушева. Саме він разом з директором фсб олександром бортніковим були найгарячішими фанатами прямого вторгнення в Україну й переконали ххв зробити це, гарантуючи швидку і легку перемогу.
Відзнаку імені Володимира Боденчука «Журналістика і Спорт» Сергію Савелію ми мали вручити два роки тому. Однак Сергій хворів і приїхати на вручення не зміг. Не склалося з тієї ж причини і через рік. Ми передали Сергію нагороду десь три тижні тому. Він перетелефонував і ми довго розмовляли. Про друзів і колег, про плани — «Журналістську весну» і футбольний матч, де він знову буде в образі Гулліта, як колись…
Те, що сталося з Євробаченням, може статися і з енергетикою, і з авіаційною, космічною галуззю, навіть політикою — якщо їх захоплять ініціативні аматори без базової професійної освіти, які не розуміють кінцевої мети своєї позапрофільної діяльності.
Ми — настільки співоча нація, що на Євробаченні нас уже сахаються! В селі, коли до співу діло дойде, то люди забувають і випивать, і їсти. Нема коли. Так і вертаються додому. Наспівані… Голодні, тверезі, злі… В мого покоління головна проблема така: як правило, ніхто не знає жодної пісні далі першого куплєта…
«Товариші інваліди творчости», я, звісно, розділяю думку, що «мама твереза» — то рідкісна графоманщина, себто сам текст, проте мова об попмузиці, яка за визначенням є загальнодоступною, охоплюючи всі види навіть не музики, а музикування, тобто аж ніяк не надається до текстового аналізу, бо текст тут є вторинним компонентом.
Не час зараз для глибокого аналізу «євророзваг». Адже в українців задача зараз абсолютно інша. Тому буквально кілька слів. Пісенний конкурс Євробачення давно перестав бути конкурсом пісенним. Тобто, знівелювалось значення як пісні, так і виконавця (вокаліста, артиста).
Чимало авторитетних людей (і в музиці, і в поезії) вже висловили свою точку зору на нинішній фінал Євробачення, і їх «вердикт» був здебільшого негативний – від критики тексту пісні українських виконавців до «сатанинських» ноток в самому фінальному шоу.
