В цих двох світлинах вся суть нинішнього Великодня. Ці красиві, святкові галуночки (саме так у нас називаються розфарбовані яйця до Свята) приготувала пані Файфура. Приготувала їх в місці, де не падають ракети на голову. В цих галунках — спокій, мир, любов…
Я цьогоріч строго тримався Великоднього посту! І в ділах, і в помислах, і в наїдках. «Голодний» понеділок, узвар, квашена капуста, нічого скоромного, Боже збав. Все, як положено. Я навіть риби не їв, ані на Благовіщення, ані на Лазареву суботу. Хоч це й дозволено отцями Церкви.
Саме у Великодню Суботу почала читати роман «Смарагд» Валентини Мастєрової. О шостій ранку, бо прокинулась за звичкою рано, хоч був вихідний. Я не читала — я там була, я перенеслась у село, де ріс маленький Даньо, де він плакав і страждав від жорсткості і черствості дорослого світу. Лиш баба Маріуца була острівком любові для молого хлопчини, якого життя не щадило з самого малечку.
Піст – це ті періоди тричі на рік, коли люди не повинні їсти продуктів тваринного походження, переважно м’яса. А чому не мають їсти? Бо так говорить церква і релігія. А до чого тут церква? Та ні до чого. У так званого посту є своє підгрунтя, суто господарське, яке сягає в глибину тисячоліть і не має стосунку до релігій, а тим більш до таких молодих як християнство.
Чому я все більше впевнююсь, що окупація всієї України не є метою Кремля? Можливо, це було в планах у лютому 2022 року. Але вже не зараз. Про це говорить характер руйнувань, які спричиняють збройні сили росії.
Я така безнадійно сумна.
Не втішає і мудра фраза:
“Все мина, все мина, все мина…”
Вже нема для минання часу.
З тим, що “слава Богу!” мине, –
однесе і мене…
Ну, а все-таки щось та мине,
не торкнувши нітрохи мене.
Напишу непопулярне: я не надто вірю в поетичну чи літературну дипломатію. Мене будь-яка реклама не надто переконує. Вірю натомість у те, що українські письменники і письменниці таки створять колективними зусиллями (частково їм це вже вдалося) такі умови, коли з’являться літературні твори, які скажуть читачам у різних країнах про українців більше, ніж заангажовані новини у різних ЗМІ — не тільки пропагандистських російських.
Мені весь час пропонують (ба, навіть пхають) слухати, дивитися, читати одкровення українських ліберал-економістів: Пекар, Кущ, Кухар, Милованов… Всі вони мають вчені ступені. Багато статей і книжок. Їхня присутність в теле і ютуб-студіях просто зашкалює. Журналісти-ведучі просто мліють перед авторитетом гостей, демонструючи свою абсолютну нездатність опонувати демагогам з ученими ступенями.
Середина 80-их років минулого століття. Січень. Мороз під 30 градусів і кількаденна заметіль. Я кореспондент обласної газети, змушений їздити Сумщиною в пошуках потрібного матеріалу. Тому суботу і неділю чекав, як порятунку – у тиші і спокої почитати, написати нові вірші, просто перепочити від суєти.
Проект Стамбульских домовленностей (від березня 2022 року), опублікований в німецькому виданні «Ді вельт», викликав сплеск обурення і в Україні, і в Росії. На болотах міцно напосілися на Путіна, який повернув Крим в сферу обговорення. У нас же ті, хто завжди всіх перемагає однією лівою, звинуватили команду Зеленського в зраді.
