Сонце вчора звечора передбачливо завело собі будильник на 5.32. Травень прокинувся на кілька годин раніше. І мене розбудив. Точніше, термосити мене почали спогади з минулого століття, коли Першотравень був значно червонішим і значно зеленішим. А що ви хотіли? Адже, коли тоді двадцять чи трохи більше років, цей червоний день календаря дійсно видається значно червонішим.
28 квітня на 87 році життя помер академік Петро Толочко. Якось політик Хілон зі Спарти, в VI ст. до н. е., сказав “Про мертвих або добре, або нічого, крім правди” і цей вислів перетворився на крилатий. Тільки часто його спотворюють. Так от, ось вам правда. Звісно, можна не погоджуватися, це як то кажуть, особиста думка, але прочитайте, це важливо.
Ми навіть не пробуємо навести порядок в нашому інформаційному просторі. Вже майже рік посада міністра культури й інформполітики вакантна. Причина? Вважаю та ж сама, що й і в інших сферах державного управління – невміння і не розуміння значення управлінських кадрів. Радник офісу президента Сергій Лещенко сказав, що Телемаратон закривати не можна, бо в країні настане медіа-хаос…
Ризикну припустити, що тітоньки-вартові у привокзальних туалетах краще за будь-які найвигадливіші соціологічні дослідження засвідчують справжнє ставлення суспільства до ЗСУ і людей у військовій формі.
За поребриком уже не приховують своїх намірів змістити у будь-який спосіб після 5-річчя інавгурації (20 травня) непоступливого і впертого очільника української влади. І п’ята колона уже на старті. Це, так звана, опозиція, яка асоціюється з прізвищами Порошенко і Тимошенко.
До нього мене привів тато. Спочатку завдяки телевізору. Як пристрасний вболівальник, він усіх з того легендарного «Динамо» називав «лебедиками». Тож перший раз Фоменко прийшов до мене «лебедиком». А вже вдруге – титаном на полі львівського стадіону тоді ще «Дружба».
Кілька слів після події. «Книжкова країна» на столичній ВДНГ — вже історія. Але ще всі, напевне, як і я, під враженнями від неймовірного книжкового дійства. Попри всі негаразди: розв’язану орками довбану війну, ремонт на синій гілці метро, часті тривоги й не комфортну погоду перших днів фестивалю – це сталося!
Розповім, як букетик конвалій допоміг мені зрозуміти суть твердження, що повертатися — погана прикмета. Йшли ми з Назарчиком до бібліотеки. Дорогою я зупинилася на мить біля квіткового кіоску. Завжди зупиняюся. Бачу, а там конвалії продаються, 10 злотих за букетик. Думаю: дороговато трохи, в супермаркеті за таку ціну тюльпанів можна купити.
Слідкую тільки за головними подіями. Або тенденціями в головному. Поміж них — широко коментований візит Держсекретаря США Ентоні Блінкена до Китаю. Чимало хто пише про нульові результати поїздки. Від дипломатів взагалі годі чекати миттєвих результатів. Справа дипломата приїхати і грамотно комплексно викласти позицію керівництва країни щодо рівня стосунків або щодо конкретної назрілої проблеми.
Урочистих в’їздів у Єрусалим було насправді два. Першим в’їздив римський намісник — маршем легіонерів, з демонстрацією сили і могуті непереможної імперії, зі зброєю, що виблискувала перемогами. А другим в’їздив якийсь дивний галілейський пророк, що паралізованих на ноги ставить, біснуватих влади нечистих позбавляє, сліпих і кривих уздоровлює, а щойно вивів з гробівця свого друга Лазаря, що вже був піддався тлінню…
