У наше рубанівсько-вартановсько-бондарівське ще й оноре-артиновське з пальця виссане партійно-радянське пресове мраковиння, у суярківський геронтологічний талмудизм Жовтого університетського корпусу цей зовні непоказний чоловічина з недбало прикритою пасмом волосся лисиною і напрочуд жвавими очима, які, здавалося, ніколи не приховували повіками втому, увірвався справжнісіньким весняним вихором.
Вчора після 21.00 не міг писати. Та й говорити особливо не хотів. Емоції. Гадав, що давно став людиною статечною, розсудливою, менш імпульсивною. Аж ні. Людина по суті своїй — істота емоційна. Так, вчора це були гарні емоції — міхур невизначенності і зради, який від осені розбухав і розбухав, луснув. Перепробувавши всі інші варіанти, американці врешті ухвалили правильне рішення.
«Гонитва на виживання». Леонід Ісаченко. … Повернулася до перечитування роману, який недавно читала. Так буває. Буває, що одна книга з першої сторінки захоплює, але після прочитання швидко цю книгу забуваєш. Було зі мною й таке: брала у бібліотеці книгу і лише, коли починала читати, (не з першої сторінки) згадувала, що я цю книгу вже читала…
Будинок «Слово» звели в Харкові майже сто років тому. У ньому п’ять поверхів та п’ять під’їздів. Ліворуч – садок з малорослими маргаритками. Вздовж паркану – тополі. Оселилися митці: художники, поети, драматурги. Вони писали романи та етюди, зображували акварелями збір помідорів, пропагували українське.
натрапив на вірш талановитого українського поета Леоніда Кисельова, і чотири останні рядки його відбилися в пам’яті назавжди. Не було в них якогось гучного виклику світові, не було чітко вираженого наративу. Навпаки, символ і думка, в тих рядках закладені, були якимись невловимими, незбагненними, щосекунди іншими.
Це ще не офіційна, лише експертна пропозиція одного із західних авторитетів. Але й вона вкрай важлива для утвердження думки: досить вдавати, що це суто українська проблема. Над країнами НАТО вже давно літають російські ракети. Випадково чи невипадково така ракета може поцілити в реактори чеської чи болгарської чи угорської АЕС.
Я люблю коли за вікном, як в дитинстві — Чернівці. Нехай там періщить дощ, нехай мете сніг чи пече палюче чернівецьке сонце. Але щоб за вікном було це чудове місто. Як у кожної нормальної дорослої людини, у мене є двоє найкращих друзів — кава і знеболювальне.
Ця фотографія ще не охолола, а я вже пишу про неї, сидячи у вагоні метро поруч з хазяїном цієї паперової газети “Експрес” (див. знімок у глибині тексту) за 11-18 квітні 2024 р., яку він — не побоюся цього слова — читає. Знімок хоч і свіжий, але вже має культурну цінність. Бо у метро зараз куди білье шансів побачити статевий акт двох лесбіянок чоловічої статі, ніж свіжу газету в руках пасажира.
Якщо голуб вилупився в конюшні — це не означає, що він кінь. Чому хтось вирішив, що цей американський совочок – українка? Тільки тому, що в Носівці народилася? З п’яти років жила в Чернігові, де практично не було україномовних шкіл, і в місті говорили поганющим суржиком, що віддалено нагадував російські мову.
У київський ботанічний сад імені Гришка НАН України — кілометрові черги. Навіть тепер, у війну. Усі поспішають встигнути зробити фото та селфі, поки весна ще юна та первозданна. Це якраз та пора, коли треба закохуватися. Київ розцвітає, місто по вінця наповнене буянням природи.
