Олег Бійма, славетний кінорежисер, цікаво сказав про ту подію: «Мені дуже приємно, що є така людина, як Стас… Коли я відважився їхати з Ліною Костенко в Чорнобиль, поряд був Бондаренко – він був буфером між мною і… Костенко». Власне, не дуже перебільшував давній друг-кабальєро, якого я частіше називаю «кабаН’єро».
Любовні човни зазнають трощі під час… карантину. Шлюби тріщать по швах. Адвокатам, що спеціалізуються на уриванні шлюбів, додається роботи. Виявляється, далеко і далеко не всі сімейні пари мають терпіння і снагу жити пліч-о-пліч 24 години на добу… Сімейні чвари, бурхливі сварки, з’ясування стосунків, доходить почасти до кулаків…
Карантинний ранок… Імпровізована сцена при вході до Ощадбанку… Глядачі, вони ж дійові особи цього погорілого театру, стоять у черзі за Вовиною тисячею…
Я спустився з Перевалу. Після зими відвідини вуйка Дезя – це моя «обов’язкова програма». Говорили ми з ним про все, що довелося пережити за час розлуки. Розмова була тяжкою і сповненою гіркого щему. Мені у пам’яті закарбувались його слова: «На війні завжди є смерть. Але це була не смерть, це була жертва. Вони знали, на що йшли».
Місяць тому їздили на Житомирщину, на батьківщину моєї Мами. Заїхали на цвинтар де поховані мої бабуся з дідусем. Село загалом гине… Село вимирає разом з людьми, які ще тут лишаються і намагаються виживати… А не буде людей — не буде і самого села, лише назва залишиться і цвинтар.
