Мої думки знову повертаються до Дня єднання — яке я чомусь не сприймаю! — оте соцреалістичне єднання імені Зеленського, хоча людям, звичайно, потрібне єднання, український гімн і прапор. Усе в тому показному єднанні дуже вже нагадувало пісню реперки Паш — воно не було спонтанним, пережитим, щирим, бо насправді нічого ми іще й не пережили. Чиновники сказали єднатися — їхні накази втілюються в життя.
Традиційне українське питання «Чому?» в Україні давно заборонене. Один мій приятель колись, ще за Хрущова чи Брежнєва, добув собі квитка на концерт якоїсь американської джаз-групи. Тоді в Києві такий концерт був нечуваний і майже немислимий; зрозуміло, їм палац не надали, групу запхнули десь на Виставку передового досвіду. Поїхав туди й мій приятель. Але, на лихо, понесло туди ж таки і якусь високу особу, і тому вхід на територію перекрили…
Не вистромляйся, як Пилип із конопель, не йди туди, куди тебе не кликали, і не йди тоді, коли тебе не чекають. Не плутайся під чужими ногами, не встрявай у чужі справи. Нав’язуючи свою небажану допомогу, можеш зашкодити не тільки чужим планам, але й собі. Не намагайся виглядати розумнішим за інших. Мудрі люди цим не хизуються.
Бі-Бі-Сі знову вдається до провокативних запитань? Це що, такий новий «професійний» стиль Бі-Бі-Сі? Пригадую свій досвід роботи брюссельським кореспондентoм української служби Бі-Бі-Сі. То були 1995-2000 роки. Новинні повідомлення мали бути ретельно виверіними, і не просто «нейтральними», врівноваженими, а дуже «дистильованими». Використання таких слів, як «схоже», «імовірно», «можливо», «деякі експерти припускають» тощо, були недопистимі у репортажах.
Для того, щоб зрозуміти мотиви російського гауляйтера, слід подивитися на ситуацію очима російського телебачення, а отже обивателя, який зазомбовано в це телебачення втикає. В їхніх очах ситуація на російських кордонах до щему нагадує червень 1941 року, як він зображений у їхніх підручниках. Ворожі сили стоять на їхніх кордонах, капіталістичні країни прагнуть задушити луччій в мірє строй, тому Путін тримає війська напоготові. «Ми мірниє люді, но наш бронєпоєзд стоіт на запасном путі(с)». Тому Росії не потрібен «казус беллі» — у очах расіян вона його вже має апріорі.
