В інтерв’ю Еммі Антонюк Оксана Забужко різко не комплементарна до Ліни Василівни Костенко. Забужко хамовита, але то таке… Серед тих, хто активно коментує це інтерв’ю, здебільшого прихильники Забужко. Які дозволяють їй мати свою думку про все на світі. І це чудово, бо будь-яка людина (крім російської, бо то не люди!) має право на власну думку та її висловлювати.
Їжаки не їдять яблук і не вішають їх собі на спину, як довбо*оби. І жовтих листків не вішають, і грибів не вішають. Їжаки взагалі собі на спину нічого не вішають. Їжаки їдять червʼяків, хробаків, мишей, вужів, і що найдуть, бажано щось мнясне і дохле. Їжаки — це вовки, з невдалою долею і поганими генами…
В Києві на території національного заповідника «Софія Київська» стартував традиційний вже фестиваль високого мистецтва Bouqet Kyiv Stage-2024, який розпочав свій відлік ще в 2017-му. Упродовж чотирьох днів на цьому майданчику відбуватимуться різні мистецькі дійства – візуальне мистецтво, музичне, театральне та кінопокази. Він проходить цьогоріч під девізом «Від Сяну до Дону», символізуючи єдність українців у царині культури.
Серед моїх френдів у Фейсбук (які чомусь звуться друзями, хоча це слово має інше значення) є такі, що панічно бояться розмов про розпад Росії, а тим паче – окупацію її. Раджу таким далі не читати – збережіть свій малоросійський переляк у святій колоніальній чистоті.
Пішла у засвіти відома українська журналістка, член НСЖУ, Лауреат премії «Незалежність» Ольга Таукач (13 лютого 1962 року, Київ — 14 серпня 2024 року). Закінчила Київський державний університет ім. Т. Шевченка, факультет журналістики.
Слова іноді нагадують серпневі яблука. Ті, які вже румʼяні, стиглі і тому самі падають тобі в руки чи на голову. А частіше слова зовсім не нагадують яблука. Бо ще зелені. А ті, що мерщій сипляться донизу, то вони переважно геть червиві!
Людоньки, я, звісно, розумію, що «хай слухають хоч яке, але своє — лиш би не російське». Все розумію і підтримую. Але. Стрічка в соціальній мережі принесла новий трек Злати Огнєвіч та Максима Бородіна. Слова тєкста у цій пісні наступні:
Відкрила для себе письменницю марокканського походження Лейлу Слімані, що пише французькою. Її роман «Солодка пісня» отримав Гонкурівську премію. Однак особливе задоволення я отримала від найновішого її роману «Подивіться, як ми танцюємо» (2022), що є родинною історією на тлі Марокко кінця 1960 — початку 1970 рр.
Я давно не пишу для когось.
Лише для себе.
У тому числі
літературні медитації
і рефлексії.
Не тому, що хворобливий еґоцентрик,
як багато моїх
літературоцентричних знакомих.
У Фейсбук ледь не щодня публікують вірші. Не бачу в цьому нічого поганого, хоча краще сприймаю поезію на слух. Але. Майже завжди є коментарі під віршем у форматі: «До сліз! До мурашок!»
