Український футболіст Артем Довбик, що грає в іспанській Ла-лізі за клуб «Жирона», постійно забезпечує кілька бригад ЗСУ fpv-дронами, квадрокоптерами, автомобілями, генераторами та всім необхідним. І Артем, і його батько та агент — дуже скромні люди, які ніколи не афішували свою допомогу, але вона надходить давно і у великих об’ємах.
Про Олексанра Усика й собі дозволю. А що. Який піп його хрестив і якому богу він молився — їй-бо це все одно, що допитуватися, в якому райкомі партії мені колись видали комсомольського квитка. Вся ця полуда облетить — та вже облетіла! — під дією справжнього козацького чину.
Вибачте, не можу промовчати. Нічого не скажу про Усика (хіба що коротко: перемога — чудово, вітаю. Радикальна зміна поглядів – ну, осадочок лишився, пов’язаний з РПЦ, але подивимося). Але портрет Олександра Мацієвського в поєднанні з дуже поганою поезією на його сорочці вразив.
Батько, ти мене чуєш, ми це зробили! — емоційно вигукнув Олександр Усик, до неба, вигравши бій. Батько українського боксера давно помер, але саме батько привів його до спорту та навчив перемагати. У Олександра вчора був потужний, та здавалося б, непереможний суперник. Тайсон Фьюрі.
Відзнаку імені Володимира Боденчука «Журналістика і Спорт» Сергію Савелію ми мали вручити два роки тому. Однак Сергій хворів і приїхати на вручення не зміг. Не склалося з тієї ж причини і через рік. Ми передали Сергію нагороду десь три тижні тому. Він перетелефонував і ми довго розмовляли. Про друзів і колег, про плани — «Журналістську весну» і футбольний матч, де він знову буде в образі Гулліта, як колись…
Фрази з його спортивних телерадіорепортажів давно стали інтернет-мемами. Вболівальники, шанувальники цілого грона видів спорту впізнавали, зупиняли його на вулицях. Багато спортивних журналістів називають його своїм учителем. А його домашній альбом світлин уповні міг би слугувати академічною фотохронікою Олімпійських ігор.
Пишуть: померла «легенда спортивної журналістики», Сергій Савелій. Для мене він був не легендою, а завжди добрим приятелем, колегою, з яким стіл до столу пропрацювали в одному кабінеті 4 роки на Українському радіо. То був не спорт. То був відділ політичного життя. Згодом Степанович, ще молодим ми його так всі так називали, перейшов у новостворену редакцію спорту ТБ і радіо.
До нього мене привів тато. Спочатку завдяки телевізору. Як пристрасний вболівальник, він усіх з того легендарного «Динамо» називав «лебедиками». Тож перший раз Фоменко прийшов до мене «лебедиком». А вже вдруге – титаном на полі львівського стадіону тоді ще «Дружба».
Сьогодні відзначає 65-ліття (нар. 19 лютого 1959 в місті Дніпропетровськ) Анатолій Дем’яненко — уславлений футболіст і тренер, заслужений майстер спорту СРСР, учасник трьох чемпіонатів світу. За кількістю проведених ігор (80) посідає 4 місце серед усіх гравців збірної СРСР. Поступається лише Олегові Блохіну, Ринатові Дасаєву та Альбертові Шестерньову.
Скажу про футбол з дещо несподіваного боку. Вчора донецький “Шахтар” буквально вигриз нічию у марсельського “Олімпіка” з разхунком 2:2. Без ігрової практики, коли першість України ще не вийшла із зимової сплячки, тоді як у французів чемпіонат у розпалі. Це вже дорогого коштує, не беручи до уваги решти причин, пов’язаних з війною.
