Сьогодні — 40 днів, як загинув Георгій Шовкошитний. Лейтенант, командир протитанкового взводу. Хлопець із світлим обличчям. Доброволець. Син свого батька, Володимира Шовкошитного, письменника, державця й політика, ліквідатора-чорнобильця.
Чи то в 15-му, чи то в 16-му році сталося так, що я опинився один на дорозі між Волновахою і Маріуполем. Навколо ні душі. Автобус проходитиме години за три. Машини не їздять. Лишається чекати. Раптом хвилин через десять на всіх парах летить старезний «Запор», іще той, який з двома дверами…
Дивлюся ці новини і, наче б вже не мав чому дивуватися, але… Вугледар здали.., 16 наших хлопців розстріляли впритул.., прокуратура відкриває справу про начебто (!) страту військовополонених…, 6 чиновницьких млн $ на Хмельниччині.., ну, і найбільша проблема — хасиди окупували Умань, Ізраїль нам не допомагає.
Вчора о 21-й годині на пʼятдесятому році життя помер у Лондоні мій син — Станіслав-Едуард Краснодемський. Лондон дав йому сучасну європейську освіту у Лондонській бізнес-школі, допоміг зробити блискучу фахову карʼєру в HSBC — одному з найпотужніших банків світу, і так несподівано забрав його від мене, від усієі нашої родини.
Хочеться свободи, демократії і гарячої юшки з окунів! Хочеться здавати залік з термодинаміки і вивчати вогневу підготовку на військовій кафедрі ЧНУ у майора Сюсюкало. Тягне у музей в закритому приміщенні і на колгоспний тік. З Ейфелевої вежі хочу бачити Пізанську башту, а не навпаки.
Як я вперше біснування натовпу побачив. Це було 1993 року у Монреалі, де я працював на Канадському міжнародному радіо. Я жив поруч із Форумом — це такий палац спорту, де проводилися змагання Національної хокейної ліги. Для канадців ця гра є майже тим, чим для бразильців футбол. Якраз то був рік, коли місцева команда “Монреаль канадіенз” змагалася за золото, якого вона не здобувала вже кілька років. Вирішальна гра відбувалася якраз у Форумі.
Є такий анекдот. Почалася перша лекція з метафізики. Професор вітає семінаристів і каже: «Що можна сказати про метафізику? Те, що Буття – є, а небуття – немає. Ось і все. Але оскільки ми маємо курс на 40 академічних годин, то доведеться розповісти про неї щось ще».
Наткнувся на коротке відео, яке розповідає, де поділась і чим займається зараз Наталя Вітренко. Хтось, може, забув — була така товаришка, яка очолювала прогресивну соціалістичну партію — де факто комуністичну, яка була явним агентом впливу Кремля. Я тоді працював у газеті «День». Мабуть, 1996 рік.
У мене непозбувне враження, що ми всі знаходимося у фентезійному фільмі «Ніч в музеї» (2006 р.) На геополітичну арену вийшли одночасно архетипи Івана Грозного, Наполеона Бонапарта, Альберта Ейнштейна, Авраама Лінкольна, Аттіли, Теодора Рузвельта, Жанни ДʼАрк… Всі вони дуже галасливі, дуже активні, категоричні і безкомпромісні.
Їду з Коломиї на чергову зустріч. На перехресті жінка під парасолею. «Як мені їхати на Надвірну?» – питаю.
