… 8 марта, 10 ранку. Виношу сміття — розминаюся з питомо україномовним сусідою. Він не йде — біжить підтюпцем. У нього в правиці сакральні три тюльпани. Якщо він раз на рік їх не принесе в хату — підозрюю, будуть фіксуватися випадки сімейного насильства. Тобто, битимуть його. За те, що 8 марта не приніс тюльпани.
На запрошення вчительки української мови і літератури Валентини Романович провів два уроки з учнями 9-х класів чернігівської школи № 33. Тема уроку — Тарас Шевченко. А приводом стала моя нова книга «Титли і коми», де, зокрема, йдеться і щодо протистояння Шевченка та Пушкіна, як основ української і російської культур.
… Якось неспосподівано для народа помирає брєжнєв. Несподівано, бо всі думали, що він буде жити вічно, як лєнін. Траур. Чотири дні ми зачинилися в гуртожитку і несамовити та зосереджено бухаємо, скорбно проводжаючи генсека в останню путь.
На площадці поселилися ми разом із сусідом восени 2000-го, десь тиждень після нас вони купили хату. Бачилися ми вряди-годи, але чемно віталися. Василь їздив на заробітки, непомітно виросла донька, вийшла заміж, народила. Коли захворів мій син, сусід прийшов до хати і приніс гроші. Ще раз заходив, приносив вірші якогось родича, але зрозумів з моєї реакції, що то ще не вірші.
Двоє артистів Львівської опери не повернулися з закордонних гастролей. Їх випустили, припускаю, як діячів культури для популяризації України і все таке. Я не знаю жодного з тих артистів. Не бачив жодної вистави. Але підозрюю: це пани цілком собі призовного віку.
… Їду в аеропорт. Робити нічого. Два спостереження, які дуже сильно відрізняють нас від британців. Звісно, поверхові, бо за 11 днів не дуже вникнеш… Британці-пішоходи зовсім плювати хотіли на сигнали світлофора. Якщо нема машин і горить червоне, то вони спокійно ідуть через дорогу.
1 березня. Я любила цей день з дитинства! День народження моєї мами. Я навіть думала, що весна починається тому, що народилась моя мама… А потім, через роки, на це свято наклалася моя найбільша і найболючіша втрата. Ми з дітьми осиротіли… І я стала боятися цього дня… Бо біль ще не минув… І я постійно носила його в собі…
У нас на обійсті в селі, на Вигнанці, жили колись лелеки. Найпершого знав ще мій тато, тоді був хлопчаком. Якогось року березень лютував по-зимовому, навіть після 20-го сніжило й морозило. Зранку хтось обережно стукнув у двері, всього раз, але добре чутно. Відчинили – на порозі, опустивши крила, вкриті дрібними крижинками, стояв лелека. Мовчки просив допомоги.
… На вечірці після воркшопу до мене підсів німець, юрист 50+ років, який читав лекцію в рамках програми. Він хотів висловити мені підтримку, вибачитися за нерішучість Шольца і несподівано поділитися тим, як сильно йому страшно.
Вчора в Корюківці на Чернігівщині традиційно поминали жертв наймасовішого за роки другої світової війни вбивства цивільного населення — майже 7 тисяч мешканців українського містечка спалили та розстріляли мадярські нацисти під загальним керівництвом німецьких.
