Міжнародна літературна премія короткої прози імені Василя Портяка. У Фастові було підведено її підсумки за 2023 рік. На конкурс надіслано 126 літературних творів з різних областей України та із-за кордону. До фіналу увійшли 15 авторів, твори яких були видані окремою книжкою. Переможницею стала письменниця зі Львова Оксана Мазур з новелою «На псевдо «Рибка».
Суть актуальних подій, їхній зміст неможливо розгледіти, не позначивши предмет боротьби та її цілі? Звідки взялася греко-римо-християнська Європа? Від греків, від римлян, від християн? Ні. Величезна геополітична платформа під назвою Європа це результат тяжкої кривавої боротьби з суміжними цивілізаціями.
До Cпілки, памʼятаю, мене прийняли у жовтні. А вчора зазирнув у квиток і угледів точну дату. Це відбулося 17-го і рівно 22 роки тому. Так. Сьогодні нашу Спілку письменників не лають тільки безнадійні лінивці. Особливо стараються ті околотворчі персони, котрі з якихось причин до Спілки не потрапили. Хотіли, але не потрапили.
Трамп сказав, що Зеленський не мав дозволити цій війні початися. Взагалі-то, ця війна почалася ще тоді, коли Зеленський на корпоративах обслуговував грошовитих замовників та жартував про пересування україно-російських кордонів і не думав про жодне президентство.
Якщо навчився читати, вчись далі. Читати поміж рядків. Здається, вже вдруге за час своєї короткої карʼєри амбасадора Валерій Залужний виступає з публічним спічем… І це не виступ дипломата. Ні. Це виступ досвідченого військового менеджера. І саме в цій якості його в Лондоні приходять слухати сотні людей, поміж яких чимало військових у цивільному.
Мій останній день на дослідницькій стипендії в Chatham House припав на виступ посла України у Великій Британії Валерія Залужного. Це була надзвичайно потужна промова, повний текст якої можна легко знайти в медіа. Тут напишу про свої враження. Я вперше бачила і чула Залужного наживо.
Лана Самохвалова, яка відмовилась від російського прізвища і стала Ярославою Міщенко, навіяла мені спогад з далеких часів, коли ми працювали в УНІАН. Це була середина 90-х років минулого століття. Я тоді написав козюльку (вони тоді ще так не називалися) про нашу співробітницю Віру Іванову.
Трапилось забавне відео в інстаграмі. Там одна жінка/дівчина з міста потрапила в село… Вона романтично бродить вранішнім лугом поміж корів і цікавиться: чи бачать корінні жителі села всю оцю красу?!! Оці безкрайні тумани над річкою? Оці пізні, сині, як саме небо, «петрові батоги» посеред степу? Оцю ніжну павутину, в краплинах роси, що летить, переливаючись на осінньому сонці, проводжаючи літо?
Особливо мені було цікаво читати про оголошений план Зеленського російських лібералів-біженців. Ум-розум-інтелект просто витікає з кожного ними написаного слова. І найбільш вживаним є запитання: а навіщо такий проблемний актив, як Україна, Заходу?
Ще два життя у мене в сему парку. На осінь обидва. У першому під дощем маю настоятися, змокнути спогадами і встигнути розминутися з часом. У другому – на килим багряний ступити, а мо’ – навіть впасти, якщо раптом небо хмарами зупиниться. До сонця останнього на першому золоті лежати, як колись в дитинстві на бадиллі картопляному, і в небо, як собі в душу, дивитися.
