Завтра в Яневі Вінниччина прощатиметься з великим своїм сином, видатним письменником ХХ-ХХІ століття, засновником українського сатиричного роману нової епохи Олегом Федоровичем Чорногузом. Ми, його письменники-земляки, з перших наших кроків у літературі завжди відчували – він був поруч з нами, підказував, радив, тішився нашим успіхам, підтримував що було сили…. Як справжній старший брат. Як вихователь. Наставник. Друг.
Якщо Росія не завоює Україну, то розвалиться з відчаю. Якщо Росія не захопить Польщу, то помре від ганьби. Якщо Росія не загарбає Литву, Естонію і Латвію, то від обурення розірветься на клапті. А душі росіян, приклеєні до телевізорів, з яких вони беруть щоденні інструкції ненависті, вибухнуть, як мільйони бомб.
Рашисти вдарили по центру Києва, а також одночасно по Львову, Обухову, Миколаєву, Дніпру. Запоріжжя вже третю ніч здригається від винищення цілими під’їздами… Злобний бункерний запорток мститься за Керченський міст. Воювати на полі бою успішно не може, то лупить по мирних містах. Традиційно для росіян.
Ще осінь не знала про темні столітні бори.
Столітні бори ще тоді і не чули про осінь.
Її не було ще. Була лише туга пори,
Коли вже притулку шукають ошукані лосі.
Пристрашені квіти тоді відлітають кудись,
Лишаються тільки — ворони, ворони, ворони.
І небо — не небо, а скрадлива ніжність води,
Де вже не літають, а просто повільно холонуть.
Прийшли з сином до тітки Теклі. Принесли гостинців. А вона обіймає нас і махає руками:
— Та що ви, діти… То я маю вас пригощати! Бо у мене ж все своє — у хліві і на городі. А ви ж гороцькі, то вам тра‘ купляти…
За словами Байдена, «ми не стикалися з перспективою Армагеддону з часів Кеннеді (Джона Кеннеді — ред.) та кубинської ракетної кризи». Байден сказав, що він і офіційні особи США шукають дипломатичний вихід. За словами Байдена, у США намагаються з’ясувати, «де він (Путін – ред.) опиняється в такому становищі, що не тільки не втратить обличчя, а й не втратить значну владу в Росії?»
У Москві на Старому Арбаті заледве мріє тінь Сагайдачного. Примарою від Смоленської площі до площі Арбатські Ворота спроквола блукає. Зчаста ошивається біля будинку № 9 (знедавна тут розміщалася книгарня «Украинская книга»), бува, заглядає до приміщення театру Вахтангова, ресторану «Прага» та здебільш биґи збиває на площі Арбатські Ворота, косо поглядаючи на чертог генерального штабу збройних сил Росії, що разюче впадає у вічі поблизу.
