Category Archives: Ексклюзивна хвиля

На столичній вулиці Гончара, 52, в господі видавництва «Український письменник», його директор, поет і шевченківський лауреат Юрій Буряк подарував мені роман Івана Білика «Яр», що побачив тут небо 2011 року, за рік до смерті автора. Вийшовши з приміщення, присів навпроти, у сквері, коло пам’ятника Чкалову, кинув поглядом на 13-й поверх письменницького будинку, де в 37-му помешканні пробув з добрий десяток років – там уперше побачив, познайомився і сів за одного стола з метром і живим класиком української літератури Іваном Біликом.

Continue reading

Що відрізняє письменника від графомана, як створити свою літературну школу, за що школярі ненавидять українську літературу, чому українські письменники ще не отримали Нобелівської премії? Про все це – в інтерв’ю з Володимиром Даниленком – автором одинадцяти книжок прози, менеджером багатьох літературних проєктів, зокрема конкурсів «Коронація слова», «Золотий Бабай», літературних підсумків року «Глиняний кіт», Міжнародної українсько-білоруської літературної премії «Воїн Світла».

Continue reading

Він видер мене з окраїни і через Карпати привів до Києва, до України. Власне, мою книгу «Лис у винограднику», яку підготував і видав у своєму видавництві за місяць. І надіслав листа: «Все, що ви напишете, я буду видавати». А потім настійливо товмачив: «Залишайтеся в своєму Мукачеві. Це ваш Макондо, ваша Йокнапатофа. Творіть його високий міф… Не спокушайтеся Києвами з карнавальним чадом презентацій та кололітературними мишодраківками…»

Continue reading

Цей раптовий цигарковий запах самосійного тютюну, ніби повернув мене навіч у мою комсомольську юність із рештою запахів – дезодоранту «Fa» й одеколону «О’Жен»… На блошиному ринку стояв чоловік – ніби з тієї епохи: у засмальцьованому картузі, ватянці наопаш, брюках-галіфе, а на ногах – стібані бурки із високими калошами-чунями. Одну руку він тримав у кишені ватянки, другою то пхав до рота, то виймав цигарку-самокрутку. І якби її загасити та розпрямити той скручений газетний папір, далебі, то був би видертий шматок газети «Правда» або «Труд» за 70-ті роки…

Continue reading

Три роки тому, третього квітня, він одлетів у ирій. Покинувши напризволяще сей, смертних, незвіданий світ. Хоч у своїх проникливих творах осмілювався заглядати й у засвіти. Ризиковано! Одначе брав, сказати б, на себе забагато. Наскрізь просвердлював озонові діри. Таких поетів читають мало, а хто й читає – то треба мати кебету. Там-то йдеться не про чічки-смерічки, котики-ботики й застільні галицько-наддніпрянські прянощі-смердючки.

Continue reading

В останні дні листопада 2013 року над безсніжним Києвом густішали попелясто-чорнильні хмари. На те мало хто зважав, бо пори року після Чорнобиля поволі втратили узвичаєні віками прикмети. Вже ніхто не брав до уваги примхи погоди! Як воно стелеться – нехай собі стелеться. Мабуть, таке чортзна-що не вперше спантеличувало пришелепуваті макітри.

Continue reading

Звісно, це випадковість: книгу Романа Горака з біографією Івана Франка «Бажав я для скованих волі…» дочитав якраз у річницю смерті Франка. Важливіше інше — мені часто здається, що галичани Франка не люблять. Так було і за його життя. Можна багато згадувати і про його участь у виборах, коли галицькі селяни за ковбасу продалися…

Continue reading

Уci цi тoннu бpyдy й oбзuвaнь нiчoгo нe вaжaть cyпpoтu гoлoвнoгo peзyльтaтy – пpeцeдeнт вiдбyвcя. Xaй нaвiть iз зaпiзнeнням нa 25 poкiв. Дaмбy пpopвaлo. 1. Cтaвcя пpeцeдeнт. Iз зaпiзнeнням нa 25 poкiв, aлe cтaвcя. Цeй пpeцeдeнт poзпeчaтaв вopoтa, якi peтeльнo тpuмaлucя зaпeчaтaнuмu вci цi 25 poкiв, — вopoтa в oбгoвopeння кaтacтpoфiчнoгo i cyпepзaгpoжeнoгo cтaнy дepжaвнoї мoвu, єдuнoї, дo peчi.

Continue reading

Обухівщина унікальна в туристичному плані. Тут перетнулися практично всі знакові події в історії України. На цій землі відкрито одну з найдавніших цивілізацій світу ‒ трипільську культуру. Саме звідси простягнулися на сотні кілометрів легендарні Змієві вали. Повз дніпровські кручі дві тисячі років тому пливли лодії Христового апостола Андрія Первозванного, несучи слов’янам нову віру і нове розуміння життя. На берегах Стугни київські князі в лютій січі перепиняли печенігів і половців, а в 13 столітті дали останній перед Києвом бій монголо-татарам.

Continue reading