Колись, дуже давно, років 60 тому (уявляєте!) я ходив до сільських ясел. Як ходив? Та разів зо три. Під час третьої втечі з садка, перелазячи через паркан, застряв між штахетинами ногою і висів головою донизу доти, поки мене таким не побачили і не зняли… Після того мене в дитячий заклад вже не віддавали й гляділа баба Горпина. Бо все одно втече…
В самому центрі Риги, на жвавущій нічній Аудейю, під самим вікном мого готелю валяються п’яні росіяни. Точніше, валяється один, а другий пробує його підняти, голосно комунікуючи йому своє невдоволення:
— Ти долбо…б ілі чьто?
Я знала, що поляки таки покажуть свій «прекрасний» характер — славетний польський гонор, що дорівнює безмежній тупості. Невже хтось думав, що Хмельницький отак просто взяв і пішов на угоду з російським царем? Ясно, що поляки усупереч паням Наталі Яковенко і Наталі Старченко таки залили сала за шкуру українцям у Першій Речі Посполитій. Поляки заливали сала за шкуру українцям і в Австро-Угорщині, а вже в Другій Речі Посполитій само собою.
Вибачайте, але хамство щодо наших парнерів це не самодіяльність якогось актора із зеленого шапіто. Це свідома політика. Це політика на те, аби посваритися із парнерами. Ось що сказав виступаючи на Генасамблеї ООН наш Навейличніший Боневтік.
