«Я захажу, а у ніх в палатке бардак валяєцца!» (З виступу старшого викладача Військової кафедри підполковника ДУДКИ на Вченій Раді КДУ про підсумки табірних зборів). Не знаю, чи відшукав би зараз на тактичній карті нашого полігону, що під Батурином, «Рощу Пісталєт». Не впевнений, що часи, змінивши не те, що одну окрему взяту місцину, а перекроївши політичну карту цілого світу, змилостивилися над цією купкою грабини, берізок і дубняка, що тоді приречено грудилася над перемервленим гусеницями і колесами, зритим, скопаним, вирваним з пракорінням і начиненим свинцем і сталлю, масивом цілини. Акурат — на відстані прицільної автоматної черги.
Category Archives: Ексклюзивна хвиля
«Соняшна машина» і зачарований маршрут
Гай-гай, років п’ятнадцять тому я зробив був інтерв’ю зі Станіславом Вишенським про Володимира Винниченка для часопису «Українська культура». Й призабув про те. Коли недавно, побував на могилі С. Вишенського, – згадалося. Приїхав додому і вирішив його (й не лише се інтерв’ю зі Станіславом Олександровичем) ще раз прочитати. Ґуґлю. Назва статей з’являється в переліку документів на сайтах книгозбірень, а самої розмови у відкритому доступі катма. Взяла досада…
Сашко Хоменко
Зійти з поїзда
Пафос на тему Революцій – це все добре і єлейно, але від того не легше. У країні відсутнього народу (в кращому випадку відсутнього, в нашому – латентно ворожого) не доводиться очікувати ЖОДНОЇ позитивної Революції. Бо навіть якщо її й зможе здійснити пасіонарна якісна меншість – то далі нема кому цим користуватися. Нема кому утверджувати плоди Революції поза периметром Майдану. Відтак День Гідності й Свободи – це день ЛИШЕ Майдану, периметр якого – кілька квадратних кілометрів у самому серці країни з-поміж основної маси ніяких, плінтусних, сплебеїзованих людішек.
Рідна мова для душі, а діалект — для інкрустації
Знаєте, сьогодні я по-особливому радію, що обрала колись філологію і захистила дисертацію. Хоча від юності чула, що вчитися на мовника — це щось на зразок «для себе», а варіант займатися наукою серед моїх знайомих взагалі ніхто не розглядав. Але я вперта. Саме на філологічному я навчилася не просто відчувати свою мову, а пізнавати її логіку, історію і нашарування смислів.
Редакційна посвідка №112
Колись, бувало, все роззирався, а тепер більше оглядаюся. Згадався Борис Олійник: ЗВІСТКУ ПРИНЕСЛИ СОРОКИ: «СОРОК!»/ОЗИРНУВСЬ НАЗАД І ОТЕРП… Справді, отерпнеш тут: сорок осеней тому ступив у той світ, якому віддав себе і де було все. Усе, щоб заточувати зір і слух, обирати єдиний шлях і губитися на розхресті, чаруватися і розчаровуватися, стирати обчаси об асфальти-брущатки, топтати мураву, місити багнюку. Ступати на щаблі і на граблі…
Блекота Лозниці з Бабиного Яру
Не існує мистецтва поза політикою, бо саме мистецтво і є вищою формою політики. В контексті цієї думки документальний фільм Сергія Лозниці «Бабин Яр. Контекст» несе всі ознаки наративів сучасної російської пропаганди. Змонтований з документальних кадрів часів 2-ї Світової (переважно німецька або радянська пропагандистська хроніка), що пройшли унікальну авторську обробку, він насправді є висококласним мистецьким продуктом!
Тіна – Сіра Погана Тварюка
Тіна – це її друге ім’я. Першого вона нам так і не назвала. А пробуючи те ім’я вгадати, діти кликали її по-всякому, і врешті вона почала ніби реагувати на «Ті-на». Згодом ми догадалися, що то вона реагує лише на останній склад, бо виявилася дуже уважною до всякої нагоди поласувати. Але ім’я прижилося.
«Гран опера» чекістів для Сергія Єфремова
Люди добрі, нещодавно Сергію Єфремову минуло 145 років від народження!!! І ніхто нічого! Ані шелесне! Подаю портрет С. Єфремова (18 жовтня 1876 р. — 31 березня 1939 р.) — студента Київського університету Св. Володимира (нині Київський національний Університет ім. Тараса Шевченка). Вродливий, нівроку (що то в нього на голові? — не збагну, певно, щось із світлиною)…
Оксамитова Адріатика
Двогодинний політ добігав кінця. В ілюмінаторі гірський ландшафт, миттєво промайнувши смужку берега, враз перетворився на лазурово-блискучий безкрай. Розвернувшись над морем, «Боїнг» плавно пішов на посадку. У пам’яті спливає схожий епізод: приземлення на військовий аеропорт Бельбек поблизу нашого Севастополя. Але цього разу інше летовище, іноземний Тиват. Добридень, Чорногоріє!