Люблю Америку. Просто так. За те, що вона є. За те, що коли на світовій комунальній кухні час від часу з’являється черговий божевільний, якийсь каддафі, хусейн чи путін, і починає там розмахувати кухонним ножем та лякати мешканців світової комуналки, що він їх усіх уб’є та заріже, то світ завжди може сказати «Ну, Америка цього не допустить».
Войовничий дух Франції – це така рідкість в історії останніх двох століть (майже оксюморон)… Макронові можна лише аплодувати. І підтримувати цей його дух. Суть моменту в тому, що таке відродження можливе лише завдяки українській боротьбі.
Як визнання видатних заслуг перед світовим консерватизмом Дональд Трамп запросив Віктора Орбана до себе в резиденцію. Карпатський автократ був останнім, хто визнав право Швеції на членство в НАТО. Ну, маладец же! Добре потріпав нерви всім, хто серйозно ставиться до питань безпеки в Європі.
Я розумію і підтримую, коли Париж прощаєтся з Жан-Полем Бельмондо — і похорон показують всюди, де тільки можна. Особливо ті фрагменти під музику Енніо Морріконе з «Професіонала». А серед тих, хто прийшов прощатися — Ален Делон і П’єр Рішар.
Я один, хто не повірив у чутки, що президент Франції Емануель Макрон не виключає можливості відправки содатів з країн Європи в Україну? З точки зору інформаційних технологій було зроблений цікавий інформаційний пробний вкид. Його, начебто, підтримала прем`єрка Естонії Кайя Каллас.
Мені пишуть що своїми дописами у соціальній мережі я наганяю страх на людей. І роблю це навмисно, бо, мовляв, заляканими, невпевненими людьми “легше управляти й керувати”. Такі твердження — із серії конспірологічних змов, або психіатрії. Не маю жодної потреби залякувати людей, аби ними “управляти й керувати”. Мені, дай Боже сили, управляти своїми емоціями й думками правильно та ефективно.
Цікава дискусія в російському ліберальному інтернеті про високого, голубоглазого Навального… Отака ху*ня там завжди: як тіки хто високий та голубоглазий з’явиться — то непримінно мертвий… Навіть Троцький згодом оказався «високим і голубоглазим». З льодорубом у спині… Хоч взагалі-то Троцький з Херсонщини-Кропивниччини…
Дива не сталося. Трампіст Майк Джонсон після зустрічі з президентом США залишився трампістом Майком Джонсоном. Демагогія, маніпуляції, пересмикування, відвертання очей від очевидного — трампісти витирають ноги об авторитет США, не бажаючи ставити на голосування допомогу Україні, Ізраїлю, Тайваню.
США на порозі внутріполітичної кризи? Це саме те, що потрібно Москві! І все виглядає, що до того саме йде. Спікер Палати представників Конгресу США республіканець Майк Джонсон відчув перемогу над президентом США Джо Байденом. Він вийшов із Білого дому, де провів переговори з першою особою Сполучених Штатів, з високо піднятою головою.
Чи є підстави для хорошого настрою? Можна щось і відшукати на кшталт: розпускаються за вікном бруньки, світить ласкаве сонце, цвірінькають пташки, дні стають довшими, а ночі – коротшими… Але мої вихідні минули в іншій атмосфері, в обіймах шотландського віскі: помер друг і старший наставник Степан Хмара…
