Есей Мілана Кундери під назвою «Трагедія Центральної Європи» — прекрасний текст, написаний у 1983 році. Письменник акцентує на тому, що вже у часи Угорського повстання 1956 року Європа для самих європейців не була цінністю духовною. І нинішні події в Україні підтвержують цей факт.
Перші атаки по території Росії американською зброєю можуть розпочатися в найближчі години або дні. Про це повідомляє газета The New York Times (NYT) з посиланням на американських чиновників. За даними джерел видання, глава Пентагону Ллойд Остін уже дав дозвіл Україні відкривати вогонь з американської зброї по військових цілях на російській території.
Маю колекцію відео з передової, яку зібрав і з українських, і з російських джерел. А там вже фактично не війна одних солдат з іншими, а війна одних операторів дронів з операторами ворожих дронів. Цілодобово (!) проглядається практично кожен крок противника. Власне, так розумію, що російський окупант рветься в місто Вовчанськ не стільки із стратегічних міркувань, а просто щоб набути хоча б щось подібне на бетонне перекриття над собою. Інших варіантів уціліти-вижити немає.
А тепер, коли трохи вляглися емоції після термоядерної вибухової хвилі, спричиненої лінгвопобоїщем Портников-Латиніна, стрільну і я по священних слонах та коровах зі свого високоточного пневмата. Моя дрібнокаліберна мисль така: у Росії (пишу за правилами граматики, не граючись в інфантильні абідкі путін-хуютін) над формуванням державних сенсів працюють (окрім тисяч активних гумільовців, булгаковців та пушкіністів) сотні надпотужних державних інститутів та пропагандистських інституцій, які чітко розділили сегменти впливу, охоплюючи усі прошарки російськомовного населення.
Всі кажуть: Портников розгромив (відшмагав, розчавив, знищив…) Латиніну. Ну, розгромив… Але, при цьому він був максимально до неї коректний. Жодного разу не вжив нейтрально-коректної форми «Юлія», а весь час тепле, фамільярне «Юля», ще й додав подробицю, що добре знав її маму. І вона до нього ставилася надкоректно – кілька разів подякувала, що зголосився на цей ефір.
71-річний словацький письменник Юрай Цінтула, який скоїв замах на прем’єра Словаччини Фіцу, назвав його «Іудою». Пояснюючи на допиті мотиви свого вчинку, заявив про незгоду з його політикою. Зокрема, розповів, що прагне відновити надання Братиславою військової допомоги Україні, і вважає уряд на чолі з Фіцо «Юдою щодо ЄС», тому ухвалив рішення «діяти».
Чому практично нічого не пишу про події на фронті? Або пишу вкрай мало? Тому що мені на відміну від тисячів «експертів» у соцмережах бракує достовірної інформації-пазлів, щоб скласти хоча б основну частину картини. Тому не спішу впадати в ейфорію при черговому збитому російському літаку, бо не знаю скільки нових літаків ворог може надати своїй армії протягом місяця.
Спочатку цитата зі свіжого інтерв’ю Зеленського для NY: «Путін — неадекватна особа, бо адекватна людина не може піти війною проти іншої держави повномасштабно. Він неадекватний або він знав, що йому за це нічого не буде, а значить, були ті чи інші діалоги з іншими країнами.
«Існує факт, який — на добро чи на зло — важить найбільше в сучасному громадському житті Європи. А саме — в суспільстві маси взяли повну владу. А що маси, з своєї природи, не повинні та й не здатні керувати власним буттям, а ще менше правити суспільством, то це значить, що Європа переживає тепер найтяжчу кризу, яка лише може охопити народи, держави чи культури. Такі кризи не раз бували в історії. їх ознаки й наслідки відомі. Так само відома їх назва. Це — бунт мас».
… І пішов я тоді до Петлюри/Як громами в степах загуло/ Скільки нас, отаких, попід мури/ Від червоної кулі лягло!.. (В. Сосюра) А ті, котрі вижили й не пішли на еміґрацію (в т.ч. мої дідове), – заходились будувати нам Українську Державу, незважаючи на причеплене до неї малозначущим (як їм здавалось тоді) компромісом “УСРР” (“хай червона, аби Она!” – була така жартівлива “інсайдерська” примовка).
