Category Archives: Ексклюзивна хвиля

Є книжки, які читаються за ніч. Їх читаєш, ніби їси яблуко. Власне, читаєш і їси яблуко, і одне іншому не заважає. Яблуко солодке, чтиво приємне, час минає непомітно. По якомусь часові вже й не згадаєш ні яблуко, ні книжку, хоч сам процес був і приємний, і корисний. Є інші книжки, які читаються довго. Порівняв би їх із дорогими шоколадними цукерками, яскраво упакованими, перев’язаними шовковою, напахченою парфумами, стрічкою; ними смакуєш дозовано, скупими часточками, аби втіха тривала якомога довше, аби лишався післясмак…

Continue reading

Якось дорогою на рідну Сумщину спілкувалися з Анатолієм Мокренком, народним артистом України, культурним і громадським діячем… Звісно, центровою темою була Україна, наші болі-негаразди, боротьба за самих себе. Анатолій Юрійович дуже близько біля серця тримав цей біль, намагався долучатися до громадського життя, багато працював у Сумському земляцтві, проводив у своєму рідному селі Терни Недригайлівського (нині – Роменського) району щорічний фестиваль хорового співу «Співаймо разом». Саме на цей фестиваль ми з ним і їхали…

Continue reading

Тут важливі дати: 1944-48 роки, на які припало й моє шкільне дитинство, були по-своєму найстрашнішими серед катастроф українського села в ХХ столітті. Докорінно зруйновано все, що могла зруйнувати війна, майже повна відсутність чоловічої робочої сили, безпорадна держава, що знала тільки «Давай, давай, давай!», а над цим усім миттєво розмножувалась орда районного та колгоспного начальства, яке не просто поняття не мало, як те сільське господарство піднімати, але й нікому не давало самостійного кроку ступити.

Continue reading

Ану, поговорімо про поезію. Вона має багато ріжновидів, підходів, стилів. Є вірші веселі, задерикуваті, хвацькі, є колючі й епатажні, є обурливі, які шокують цинічною правдою, є еротична поезія, прямолінійна, спрямована винятково на тілесні емоції, а є й вишукана, яка оспівує жінку й чоловіка, стираючи ґрань між тілом і душею, є філіґранно відточені рядки, максимально стотні слова й фрази, а є кострубаті, необроблені, які подекуди викликають відторгнення.

Continue reading

Катастрофічно не можу пригадати, коли як читач вперше довідався про письменника Василя Кожелянка. Здається, як людину знав його усе життя, а отого самого першого моменту осяяння/розуміння, що маю справу з видатним автором, справжнім талантом згадати, попри цілеспрямовані зусилля, не можу. І це кажу я! Той, хто цікавився новітнім українським літературним процесом якщо й непрофесійно, то як уважний читач – не формально і зацікавлено точно.

Continue reading

У модерному і популярному видавничому центрі «Академія» протягом двох останніх років з’явились два нові романи Володимира Даниленка — «Ніч із профілем жінки» та «Маски Діани Стогодюк». Книжки, як і добре віскі, вартують нині грошей, тому за однією фляшчиною я так і не дійшов до горілчаної крамниці, зате маю Даниленка… «Маски» чекають своєї черги. А ось «Ніч» завбачливо взяв до дорожньої валізи, і вона стала мені яскравим доповненням до недавньої кількаденної подорожі в напрямку Карпат.

Continue reading

9 січня – День народження Сергія Параджанова… Назва моєї дипломної роботи «Фініш» була для мене багатозначною. Це був фініш чотирирічного навчання в інституті кіно, це був фініш найліпших, веселих і безтурботних студентських років та фініш холостяцького життя. У жовтні захистив диплом, у листопаді дружина одягла мені обручку. Це не автобіографічна оповідка. Це не про мене. Я тло, як тло в живописному портреті, як пейзаж з леонардо-да-вінчівського портрета Мони Лізи, як інтер’єр сєрово-єрмолівського портрета, як дуб і спис із прапором, або штоф із чаркою з народних Мамаєвих парсун.

Continue reading

Люди не перестають бути, доки про них згадують. На цей Святвечір, окрім своїх рідних, я запросив Владека, свого студентського товариша. Запросив своїм спомином… «Беструсівнаголубабу», — скоромовкою каже дідо з ціпком і клунками, сідаючи в автобус ПАЗ, що прямує з Тернополя в керунку Івано-Франківська. Ні водій, ні пасажири в салоні ніяк не реагують на слова літнього чоловіка. Чому? Виявляється, на Тернопіллі є село Струсів, а неподалік від нього, на роздоріжжі, стоїть бовван — спортсменка з веслом (такі взірці соцреалізму були повсюди у ті часи). Так от, місцеві мешканці нарекли cей витвір радянського мистецтва «голою бабою». Тому пасажири, яким треба було, скажімо, у Варваринці, і уточнювали у водія тутешнім діалектом: «Без Струсів на «голу бабу»…

Continue reading

Першими днями наступного року, а саме 3 січня Анатолію Григоровичу Погрібному мали би святкувати 80!.. Якби зобразити жестами мовний темпоритм Анатолія Погрібного, я спробував би відтворити його пластикою людини, що скрадається. Так, як це любив повторювати мій дід Юхим: «Тихше їдеш — далі в’їдеш». Попри енергійність у рухах, ході, жестикуляціях говорив Анатолій Григорович якось украдливо, без яскравої емоційної барви, зате в тональності недомовленої глибокої думки, часто кинутої мимохіть чи, як кажуть мої земляки, «через губу».

Continue reading